Оцінка Женевських домовленостей
18 квітня 2014 р.Deutsche Welle: Учасники чотиристоронніх переговорів у Женеві - Україна, США, ЄС та Росія - ухвалили спільну заяву щодо необхідності деескалації напруження в Україні. Чи можна вважати це проривом, на котрий усі так довго чекали?
Ґунтер Крихбаум: Компроміс у Женеві у будь-якому випадку є підбадьорюючим сигналом, через це ми з боку Комітету у європейських справах абсолютно вітаємо це єднання. Одначе я не бачу у цьому прориву. Про прорив я говоритиму у тому випадку, якщо домовленість насправді супроводжуватиметься діями.
Усі сторони конфлікту закликали утриматися від насильства, залякування або провокацій, усі "незаконно озброєні групи" мають скласти зброю, а зайняті адміністративні будівлі мають бути звільнені. Відстежувати ці кроки має моніторингова місія ОБСЄ. Звучить добре. Чи очікуєте Ви проблем під час реалізації даних домовленостей?
Це правильно, надати у цьому мандат ОБСЄ, хоча би лише тому, що у межах ОБСЄ ми маємо справу із форматом переговорів, форматом міжнародного рівня, одним із учасників якого у кожному разі ще є Росія - у тому числі під час усієї кризи. Але "Росія" - це ключове слово. Вирішальним чином це залежить від уряду, від пана Путіна. Ключ до розв’язання усього конфлікту у минулому лежав у Москві і надалі також перебуває в Москві. Тому Росія зараз сама повинна загасити вогонь, який вона розпалювала тут протягом останніх тижнів.
Спільної прес-конференції учасників женевської зустрічі не відбулося. Натомість голова російського МЗС Сергій Лавров поспішив і першим прочитав спільну заяву. Це не справляє враження єдиної, спільної лінії. Як Ви це оцінюєте?
За останні тижні з боку Росії було втрачено надзвичайно багато довіри. Ми повернулися до шаблонів "холодної війни". Надзвичайна непевність присутня у балтійських країнах, у Польщі, але й, наприклад, у Грузії або Молдові. Дві останні країни мають так звані "заморожені конфлікти". Це означає, що центральний уряд більше не має доступу до всіх частин своєї країни.
Так, наприклад, у Молдові була велика знервованість. Тут ми маємо справу із "замороженим конфліктом" у Придністров'ї. Тамтешній "президент", пан Шевчук, уже останніми днями оголосив, що він охоче прагнув би до складу Російської Федерації. Через це вимога до Москви залишається: заяви мають супроводжуватися діями.
Заяви Лаврова і Дещиці після зустрічі в Женеві викликають враження, що мир, про який сторони домовилися, є надзвичайно крихким...
Так, він крихкий. Однак ми сьогодні можемо говорити про шанс миру. Останніми днями це ще виглядало зовсім інакше. Через це ми зараз мусимо виходити з цієї домовленості. Тому з одного боку завданням міжнародних організацій є активно і конструктивно впливати на подальший курс побудови довіри в Україні. Але і в самій Україні сторони і, звичайно, регіони мусять сильніше піти назустріч одне одному, ніж це відбувалося в минулому.
Однак у випадку України ми маємо справу не лише із поділом на дві частини - україномовне населення з одного боку і російськомовне з іншого. Україна складається з багатьох регіонів і є значно багатограннішою, ніж ми це часом сприймаємо в Німеччині. Через це, якщо тут мова іде про регіоналізацію, треба подумати і про те, незалежно від ідеології, наскільки більше відповідальності насправді можна давати регіонам, аби сутність держави Україна, яку необхідно зберегти, не опинилася у небезпеці.
У спільній декларації немає ні слова про Крим. Чи відбулася таким чином мовчазна передача Криму Росії?
Єдності хоч і було досягнуто, однак тема Криму при цьому виявилася затьмареною. Тому тут ми також повинні зберегти тиск. Те, що відбулося у Криму, не було референдумом, як ми це собі уявляємо. Особливо згідно з українською Конституцією регіональний референдум, тобто такий, під час якого регіони самі можуть оголосити себе незалежними, не є конституційним. Це порушення української Конституції.
Те, що в Україні вважається само собою зрозумілим, вважається таким і в інших країнах. Є право народу на самовизначення. Однак вирішувати це повинна держава. Це суверенітет держави, який необхідно поважати. Зараз ми мусимо стежити за тим, аби цей крихкий мир перетворився на справжній мир, а не на такий, що існує лише на словах. Йдеться про майбутнє України.