Магазин меблів як транзитна зона для біженців

Тихе життя Фрайлассінга, баварського містечка на кордоні з Австрією, різко змінилося. На містечко накочуються хвилі мігрантів: за одні лише вихідні сюди прибувають до 15 тисяч біженців. Це майже така сама кількість, як усе населення Фрайлассінга. У середині вересня тут запровадили прикордонний контроль.

Реєструвати величезні натовпи людей на міському вокзалі неможливо, подумав глава окружної адміністрації Ґеорґ Ґрабнер і без зайвих роздумів винайняв для цього порожній магазин меблів у промзоні містечка. "Ні федеральна поліція, ні я тоді не знали, чи це було правильним рішенням", - розповідає чоловік в інтерв’ю DW.

Нова транзитна зона

У порожніх приміщеннях магазину можна прийняти 2000 людей. На відміну від таборів для біженців просто неба, в цій "транзитній зоні" сухо та тепло. Спершу біженців реєструє поліція, далі їх обстежують медики, розповідає Ґрабнер. Тим утікачам, які прибули тільки в футболках і в’єтнамках, роздають теплий одяг. А ще мігрантів годують, дають попити і після всіх процедур відвозять автобусами до вокзалу. Там біженці пересідають у спеціальні потяги, які розвозять їх до відомств для первинного прийому біженців по всій Німеччині.

Попри масовий потік біженців, у маленькому баварському містечку все виглядає організовано. Двічі на день місцеві органи влади проводять наради, на яких обговорюють поточну ситуацію. Транзитна зона в магазині меблів працює цілодобово, адже біженці прибувають і вдень, і вночі, і в неділю, підкреслює Ґрабнер.

Без волонтерів нічого не вдалося б

Нині до роботи приєдналися солдати Бундесверу. Вони допомагають розподіляти їжу і реєструвати біженців разом із поліцією, представниками Червоного Хреста і благодійної організації Caritas. Та навіть попри всю цю підтримку місто не впоралося б із навалою біженців, якби не волонтери.

Одного з добровольців звуть Маркус Гоенадель. У хлопця були інші плани на жовтень: він хотів розпочати навчання в магістратурі з медіаменеджменту в Вюрцбурзі. Але передумав, тож нині 23-річний волонтер очолює благодійну організацію "Фрайлассінг допомагає". Гоенадель узявся працювати з мігрантами більше місяця тому. "Ми роздаємо пакети допомоги біженцям, які від’їжджають. Це переважно мюслі-батончики, булочки, вода і трохи фруктів", - показує юнак.

Це виявилося важкою фізичною роботою, адже протягом перших тижнів волонтери працювали цілодобово, додає Маркус. Глава адміністрації округу Ґрабнер пишається добровольцями. І водночас бачить, що волонтерська допомога вичерпує свій ресурс. "Наші допоміжні організації існують для надзвичайних ситуацій, а не для того, щоб працювати тижнями чи місяцями", - констатує він.

Для політиків у Мюнхені, Берліні та Брюсселі Ґрабнер має чіткий месидж: "Цю діяльність не можна буде підтримувати в такому режимі. Держава повинна підключитися зі штатними силами".

Настрої змінюються

Люди у Фрайлассінгу вже давно чекають зовнішньої допомоги. Це чітко розумієш під час розмов із місцевими. Серед них потроху шириться відчуття безпорадності, а ще того, що політики про них забули. Щоправда, чимало місцевих побоюються відкрито висловлювати свої погляди на проблему біженців, щоб їх одразу не записали до лав праворадикалів.

Відкрито заявляти про свою позицію наважується абсолютна меншість, та й те за умови анонімності. Як от чоловік віком далеко за сорок із доглянутими вусами, в окулярах і чорній сорочці. На агресивного праворадикала він зовсім не схожий. Утім, погляди його недзвозначні.

Місцевий мешканець боїться за своє майбутнє і майбутнє власних дітей: "Ніщо не буде таким, як раніше. Багато чого зміниться. Ми це помітимо в наших гаманцях, під час співжиття з чужими, в нашій культурі. Ці маси, які зараз прибувають до нас у Німеччину, в Європу, не минуться безслідно для всього суспільства".

Позиція окружної адміністрації, попри дипломатичніший добір слів, спрямована в тому ж напрямку. Нинішню ситуацію ще вдається якось контролювати, але те, що хвилює Ґеорґа Ґрабнера, - це передусім майбутнє. "Якщо інтегрувати біженців таки не вдасться, то ми матимемо справжню проблему в цій країні", - переконаний він. Верхньої межі для надання притулку немає, але зрозуміло, що Німеччина не може обійняти весь світ, підсумовує Ґрабнер.