У тіні мовчазних свастик
21 квітня 2018 р.Минуло лише 30 секунд вистави - як перша глядачка гнівно залишає театр. Вочевидь, вона обурена загрозливим прологом, який відображає жорстокі діяння неонацистів. Як і вона, ще з півдесятка інших залишають залу протягом прем'єри. Вони явно не погоджуються із тим, як суперечлива вистава Джорджа Таборі "Майн Кампф" у театрі Констанца порушує тему екстремізму, балансуючи між абсурдом, гумором та агресією.
На сцені - персонажі, схожі на політиків сучасності, як-от президента США Дональда Трампа чи британську прем'єрку Терезу Мей. Вони вплетені до сюжету, який розгортається довкола молодого Адольфа Гітлера (Adolf Hitler) у Відні. П'єса ставить під питання узвичаєні уявлення про те, де починається межа фашизму, а також - які зловісні наміри можуть рухати популістськими лідерами сьогодення. Водночас вистава - дві години метафор різного штибу, які навалюються на аудиторію та перевантажують сприйнятття.
Та не лише сценарій, режисура чи драматургія здійняли бучу протягом вечора. Вистава прагнула провокувати глядачів ще до того, як ті прийдуть до театру. А саме - організатори пообіцяли безкоштовний вхід тим, хто вдягне на руку пов'язку зі свастикою. Мета такої акції, кажуть вони, продемонструвати кожному глядачеві його внутрішнього диктатора.
У пошуках символу ненависті
Пропозиція щодо пов'язки зі свастикою перетворилася на маштабну піар-кампанію, до мальовничого Констанца з'їхалися журналісти з Німеччини та з усього світу. Лунали побоювання, що прибудуть і праві екстремісти: чи то для демонстрації своїх поглядів, чи то для протесту щодо висміювання свастики в рекламних цілях. Непокоїлися й через те, що передовсім молодь просто захоче безкоштовний квиток, без думок про масштаби смерті та винищення, які стоять за цим символом.
Зрештою ж виявилося: багато галасу з нічого. У партері та бельетажі - жодної особи зі свастикою. Глядачі раз-по-раз озиралися, чи не прийшов хто бува із пов'язкою з білим, чорним та червоним кольорами. Заходи безпеки були посиленими, поліція готувалася до можливої агресії, утім єдиними неонацистами виявилися персонажі вистави.
День народження Гітлера
Театр також пропонував глядачам чіпляти зірку Давида - вочевидь, на ознаку солідарності з євреями, які за часів Третього рейху були змушені носити такі знаки. На це, здається, теж ніхто не пішов попри нещодавній спалах антисемітизму в Європі та дедалі гучніші заклики до протестів.
Можливо, причина того, що ніхто не вдягнув "відзнаки" - дата прем'єри. Вона відбулася у 129-річницю від дня народження Гітлера, 20 квітня. Вочевидь, надто зловісно для театралів, які не ризикнули б зробити крок на темну сторону. Чи, може бути, до цього призвели скандали довкола вистави останніми днями, які й штовхнули керівництво театру в інший бік?
Відповіді та відповідальність
Кульмінація п'єси - у високотехнологічній сцені розп'яття, яке спостерігають роззяви, вбрані в костюми Ку-Клукс-Класу. Зі стелі сиплеться політизоване конфетті зі свастик та зірок Давида. Кожен глядач стає співучасником - хоч і не брав за це свідому відповідальність.
Схоже, це лейтмотив суперечливого "Майн Кампфу" Таборі: відповідальність постійно перекидається з одного на іншого та відкидається. У глядацьких лавах не буде свастик, якщо аудиторія не бере на себе відповідальність за свідомий вибір такого образливого аксесуару, хай там яка мотивація була б для цього.
Але й нема і видимості відповідальності в режисурі Сердара Сомунджу (Serdar Somuncu). Він зробив чимало спроб втягнути театралів до тематики вистави через маркетингові трюки та прості рішення, аби не втрачати уваги аудиторії.
Багато в чому вистава виявилася насолодою для очей з вишуканими мистецькими елементами та багатьма розважальними моментами. Утім, антипопулістичний меседж "Майн Кампфу" в театрі Констанца поблякнув десь на тлі поміж какофонії скандалів та обурення довкола п'єси.