Тести медикаментів у НДР

Це нагадує поганий науково-фантастичний фільм: західні фармакологічні підприємства аж до падіння Берлінського муру у 1989 році начебто тестували нові медикаменти на пацієнтах лікарень колишньої Німецької демократичної республіки (НДР) - без відома та згоди піддослідних. За повідомленням впливового журналу Der Spiegel, концерни на кшталт Bayer або Novartis замовили тестування близько 600 медикаментів у понад 50 клініках НДР. Кожне з таких замовлень коштувало компаніям до 800 тисяч німецьких марок.

На східнонімецьких пацієнтах тестувалися, серед іншого, препарати для лікування ракових та серцево-судинних захворювань. Медикаменти випробовували, за даними Der Spiegel, і на недоношених немовлятах. Деякі тести закінчилися смертями пацієнтів, пише видання. У центрі скандалу опинилася зокрема й авторитетна берлінська клініка Charité.

Досліди без згоди й відома?

Ці звинувачення не є новими. Ще наприкінці 2012-го року берлінська газета Der Tagesspiegel повідомила про те, що володіє інформацією, за якою західнонімецькі фармакологічні концерни тестували медикаменти на громадянах НДР. За даними газети, у її розпорядженні є інформація про щонайменше сім випадків, у яких пацієнти стверджували, що їх лікували новини медикаментами без їхнього відома.

При цьому за стандартами, які вже на той час діяли у НДР, так само як і у ФРН, пацієнтів мали б інформувати про участь у подібних тестах, повідомила газета. Як стверджувало видання, обов'язковою була наявність письмової заяви пацієнта про згоду на участь у тестуванні лікарського препарату.

Без підпису, лише за усною згодою

Сюзан Кнолль, речниця Об'єднання дослідників-виробників лікарських засобів (VFA), не погоджується із цим твердженням. "Від 1964 року існує так звана Гельсінська декларація, котра визначає етичні принципи медичних досліджень на людях", - пояснила Кнолль у розмові з DW. За правилами цієї декларації, пацієнта необхідно поінформувати про його участь у медичному дослідженні. "Від 1996 року пацієнти повинні самостійно підписатися в тому, що їм усе пояснили. Проте до того часу вистачало, коли лікар підписувався, що він усе розповів пацієнтові".

Тож фармакологічні підприємства не діяли неправильно чи незаконно, коли у заявах про згоду на участь у тесті медикаментів у 1980-х роках не було підпису пацієнтів, вважає Кнолль. Представниця VFA, до котрого входять також концерни Bayer і Novartis, не погоджується з журналом Der Spiegel, котрий покладає на медичні дослідження відповідальність за деякі смертельні випадки. За її словами, у цих випадках неможливо встановити прямий зв'язок між проведенням тестів та смертями. Якщо ж у даному питанні справді були порушення, організація готова допомогти у встановленні істини, запевнила Кнолль.

Відшкодування жертвам

Голова об'єднання "Допомога жертвам НДР" Рональд Лессиґ упевнений у тому, що незаконні досліди над людьми у Східній Німеччині проводилися свідомо. У розмові з DW він назвав тестування медикаментів "приниженням людей", котрі зверталися за допомогою до лікарів і зазнали кривди.

Лессиґ вимагає, аби незалежна комісія провела розслідування цих випадків і з'ясувала, що насправді сталося. Окрім того він вважає, що постраждалим та родичам жертв експериментів повинні виплатити компенсації. Адже як фармакологічні концерни, так і східнонімецькі клініки одержали від проведення тестів значні прибутки, наголошує Лессиґ. За його словами, ці факти демонструють економічну скруту, у якій перебувала НДР, де використовували всі можливі засоби для отримання іноземної валюти.

Злочини диктатури

Із цим твердженням погоджується і Даґмар Говештедт, речниця Уповноваженого федерального уряду у роботі з архівами міністерства держбезпеки колишньої НДР ("Штазі"). Цей орган готовий надати для розслідування наявні в архіві "Штазі" документи. Проте, на думку Говештедт, для повного з'ясування обставин справи потрібно вивчати й амбулаторні картки тодішніх хворих.

Говештедт переконана, що дуже важливо розуміти, у якому середовищі проводилися експерименти і чому ніхто не вказав на можливі злочини. Належить пам'ятати, що це відбувалося в системі диктатури, у якій "громадяни, критична громадськість, а також свобода думки були обмеженими", наголошує Даґмар Говештедт. "Через це там було простіше обійти певні основоположні правила", - резюмує вона.