Як радянська влада знищувала єврейські поховання у Львові

Розкопки у внутрішньому подвір'ї колишньої тюрми у Львові проводять працівники музею "Тюрма на Лонцького", меморіально-пошукового центру “Доля” та управління Служби безпеки України (СБУ) у Львівській області, якому належить територія.  Фахівці припускають, що надгробки, або мацеви, могли помістити туди після Другої світової війни представники радянського режиму. Про те, чому таке траплялось і як в радянський час ставились до єврейської пам'яті, говоримо з історикинею, керівницею музею "Слідами галицьких євреїв" благодійного фонду "Хесед-Ар'є" Ольгою Лідовською.

Deutsche Welle: Пані Лідовська, як надгробні плити могли опинитись на подвір'ї "Тюрми на Лонцького"?

Ольга Лідовська: Це могли зробити як в роки німецької окупації, так і в радянський час. Тому що саме під час німецької окупації почали розбирати єврейські кладовища і використовувати каміння, щоб мостити дороги, подвір'я. І цей процес тривав і в радянський час. Наприклад, в 1947 році повністю знищили старе львівське єврейське кладовище і утворили там Краківський базар. Одним рішенням радянського чиновника було вирішено перенести Краківський ринок з території за Оперним театром на територію старого цвинтаря. Це була доволі поширена практика в Радянському Союзі - робити ринки на місці єврейських цвинтарів. А надгробки використовувати як будматеріал. Наприклад, базар на місці єврейських поховань зробили і в Жовкві. 

Три роки тому ми писали про подібну знахідку мацев в центрі Львова. Ними були викладене міжбудинкове подвір'я і сходи до котельні, побудованої в радянський час. Наскільки часто трапляються такі знахідки?

Два роки тому мацеви знайшли на вулиці Ганни Барвінок. Фактично, там вся вулиця була викладена надгробками. Коли почали ремонтувати дорогу, місто дозволило їх зняти. Але на вулиці Барвінок вони були покладені  ще з часів німецького періоду. Є інформація, що під пам'ятником Леніну в центрі Львова також були надгробні єврейські камені, але, на жаль, я не знайшла жодної фотографії, щоб можна було б про них щось сказати, відчитати написи і сказати, з якого вони цвинтаря. Час від часу елементи надгробків ми знаходимо в нових районах міста. Наприклад, в районі Виговського. Також шматок каменю знайшли в районі Кастелівки. Тобто таке трапляється в різних місцях: це не обов'язково має бути викладена вся дорога, а лише три-чотири камені. Їх могли використовувати люди в господарських цілях, не усвідомлюючи, що це надгробки.

Наскільки цінні і важливі мацеви для пам'яті єврейського народу?

Це історія в камені. Там писалась дата смерті цієї людини, те, ким були батьки померлої людини. Також було про те, чим людина була визначна. На надгробках можна було побачити інформацію про приналежність до того чи іншого роду. Фактично, мацеви можна використовувати як архів, щоб розуміти, як функціонувала тодішня громада, хто в цій громаді чим займався. Крім того, часто мацеви - це витвори мистецтва. Проїдьтеся по ще вцілілих єврейських цвинтарях і ви побачите, як по-різному майстри їх оздоблювали.

Читайте також: Повернення до Львова: від трагедії до права

А багато збереглось єврейських цвинтарів в області та місті?

В області трохи збереглося. А ось у Львові - ні. Найстарішим є єврейський цвинтар, на якому зараз розташований Краківський базар. Він був реставрований в 20-х роках ХХ століття з дотриманням усіх релігійних правил. Перші офіційні згадки про цей цвинтар датуються 1414 роком, тоді євреї платили податок за цю землю. Є інформація, що в 1920 році під час реставрації цього цвинтаря бачили поховання навіть 1335 і 1385 років. Потім цей цвинтар був зачинений у 1855 році. А наступного дня австрійська влада відкрила інший новий цвинтар - на вулиці Єрошенка. Янівський християнський цвинтар потім з'явився поруч. Наприкінці ХІХ століття, коли виділилася окрема громада в районі Знесіння, з'явився ще один єврейський цвинтар, який не зберігся до наших днів. Також був ще один цвинтар на Кульпарковій поблизу психіатричної лікарні. І він також не зберігся.

Чому, коли радянська влада почала закривати єврейські цвинтарі, синагоги, єврейська спільнота не реагувала?

Боялись, тому що репресивна машина працювала проти всіх, проти євреїв теж, і до Другої світової: і в радянській Україні, і під час першого приходу радянської влади до Львова в 1939 році. Дуже багато євреїв постраждало від радянської влади, якщо вони були власниками малого бізнесу, якщо вони були юристами, журналістами. Хоча, все ж були і ті, які йшли проти системи і, наприклад, не погоджувались підписувати документи про непотрібність синагоги у Львові і, відповідно, її закриття в 1962 році. Але хто на них зважав? Крім того, місцеві євреї, які пережили війну і для яких ця пам'ять мала велике значення, виїхали звідси. До війни єврейська громада Львова налічувала майже 100 тисяч осіб, а після війни зареєструвалось трохи більше 800. Уявіть собі, наскільки це великі втрати. Тому люди, для яких місто стало суцільними могилами, намагались виїхати звідси: в Польщу, США, потім в Ізраїль.

Чи були репресії проти львівських євреїв після Другої світової війни?

Були. Наприклад, був арештований голова єврейської громади Лев Серебряний. Його арештували, бо синагога стала осередком не тільки релігійним, а й місцем гуртування євреїв, кількість прихожан там постійно зростала. Хоча це вже були не львів'яни, а євреї, які приїхали з інших регіонів, але приналежність до громади вони пам'ятали. Але офіційно репресії були не проти релігії, ну бо ж радянська конституція "гарантувала" свободу вибору, це були звинувачення у фінансових махінаціях. Більше про це можна почитати у працях науковця Йосифа Гельстона, який досліджував це питання.

Читайте також: "Простір синагог" у Львові: Європейська номінація як стимул і як виклик

Радянська влада боялась єврейської спільноти? 

Радянська влада боялась будь-якого вияву незгоди. І це стосувалося і єврейської, і української, і російської спільноти. Влада боялась людей, які не погоджувались з їхніми правилами, і тому діяла на випередження, старалась ще до того, як почнуться якісь заворушення, придушити навіть думку, що можна щось в цій системі змінити.

Після закриття синагоги як учасники громади спілкувались поміж собою, проводили релігійні обряди?

Спілкувались, своїх впізнавали все одно. Проводили богослужіння таємно, постійно змінюючи квартири, щоб не наражати на небезпеку тих, хто дозволяв у них збиратись. На Песах мацу (ритуальний хліб. - Ред.) від хати до хати носили в наволочках, щоб ніхто не здогадався. Життя громади існувало, але було підпільне. Зараз, утім, вже залишилось не так багато людей, які все пам'ятають і можуть розказати про той час.