Народна дипломатія

Нещодавно група білоруських волонтерів доставила у зону проведення антитерористичної операції на Сході України медичний автомобіль для шпиталю, медикаменти та гуманітарний вантаж для переселенців із Донбасу. Це вже четверта місія, починаючи з початку року, організована ініціативою "Гуманітарний маршрут "Білорусь-АТО". У Гомелі з її засновником та координатором Андрієм Стрижаком зустрівся кореспондент DW.

DW: Чому Ви вирішили возити гуманітарну допомогу в Україну, і навіщо це білорусам?

Андрій Стрижак: Почну з того, що моє волонтерство в Україні розпочалося 20 лютого минулого року, коли на вулиці Інститутській у Києві почали гинути люди. Я працював на телефонній гарячій лінії "Євромайдан-SOS", яка збирала інформацію про потерпілих під час зіткнень з міліцією. Пізніше мої українські колеги - дівчата з медичної волонтерської служби - почали їздити на Донбас, і я до них приєднався, бо зрозумів, що мій досвід там знадобиться.

Передбачаючи, яким буде наступне питання, одразу ж поясню, що білоруська допомога від самого початку була призначена медикам. Ми не озброюємо жодну зі сторін конфлікту, і моя принципова позиція полягає в тому, що ми будемо допомагати тільки людям, які залишились без захисту - пораненим, родинам загиблих, переселенцям.

Навіщо це білорусам? Є таке поняття "народна дипломатія", коли - незалежно від позицій уряду - люди показують, що вони готові допомогти сусідам у важку хвилину. Я не відокремлюю тих, хто тікає від війни, на прихильників української влади та її противників. Наше завдання - показати, що ми - люди, які адекватно реагують, незазомбовані телебаченням, допомагаємо навіть тим, чиї погляди не розділяємо.

Чи можна вже сьогодні якось оцінити розмір допомоги?

У зоні АТО, починаючи з нового року, я був чотири рази. Спочатку доставляв медикаменти, які були куплені на гроші білорусів. На це було зібрано близько 2000 євро. На вихідних (11-12 квітня - Ред.) ми, нарешті, передали наш автомобіль для медичної служби. Його історія така: за 5500 євро, з яких більшу частку зібрали білоруси, у Німеччині була куплена потримана машина медичної допомоги. Її перегнали у Київ, де було проведено комплексне технічне обслуговування та медичне дообладнання до рівня реанімобіля силами українських медиків-добровольців.

У машини є навіть ім’я "Ратаўніца" (білоруською "Рятівниця"), яке їй дали у соцмережах люди, що жертвували на її купівлю. І ми вже знаємо, де вона буде працювати: на відрізку Красноармійськ-Дніпропетровськ буде вивозити важкопоранених з вузлових шпиталів в оперативному тилу. Раніше їх евакуювали гелікоптером, який не завжди прилітав. Так що допомога суттєва.

Наскільки складно вам збирати кошти?

Звісно, ми не можемо дати оголошення на радіо або на телебаченні, тому використовуємо соціальні мережі. У мене п’ять тисяч підписників, плюс ми створили спеціальну сторінку, яка називається "Гуманітарний маршрут "Білорусь-АТО", вона має ще півтисячі підписників. І цей ресурс достатньо потужний, враховуючи, що френдяться, як правило, люди з активною життєвою позицією.

Ця ініціатива дала більший імпульс, ніж я очікував. Якщо раніше відбувався тільки збір коштів на медикаменти, то з кінця березня люди почали збирати одяг, побутову техніку, засоби гігієни для українських переселенців. Таким чином у нас з’явився другий напрям діяльності, який поступово здобуває своїх волонтерів. Наприклад, цілий мікроавтобус гуманітарної допомоги був зібраний у Мінську, очікуємо, що приєднається Брест, відгукуються й інші міста.

Яким чином вантажі доставляються в Україну, чи є проблеми на кордоні?

За останні три тижні ми відправили вже третю машину з речами. Поки що усі вантажі йдуть через Гомель, тому що до Чернігова від нас усього 110 км. Це найзручніша логістика: посилки збираємо у Гомелі, формуємо вантаж, шукаємо транспорт і веземо. В Україні частину вантажу роздаємо самі, а частину розподіляють наші українські колеги, яким довіряємо.

На кордоні ми відкрито говоримо прикордонникам, що веземо переселенцям із АТО гуманітарну допомогу від демократично налаштованих білорусів. Одного разу машину розібрали практично повністю, шукали незрозуміло що, але пропустили. Прикордонники говорили, що бачили в інтернеті інформацію про нас, тому був наказ ретельно нас перевірити. А в іншому випадку проїхали без проблем. Поки так виходить, що наша виключно мирна ініціатива не зустрічає перешкод з боку влади.

Тобто, схоже, що прийнято політичне рішення дозволити вашу діяльність?

Я не можу дати пряму відповідь на це питання, бо ніхто не знає, що саме відбувається нагорі. Очевидно, що ті люди, які відслідковують суспільну діяльність у Білорусі, прекрасно знають про нас: хто, що і в яких розмірах робить. Але, думаю, той рівень інтересу до нас, який ми бачимо, він, у принципі, природній. Факт, що поки що серйозних проблем не було.

Вам не страшно їздити у зону АТО?

Страшно. Але я розумію, що у стресових ситуаціях я достатньо добре можу себе поводити, умію працювати у такому стані. Ми якось ночували у Пісках, це поряд із зруйнованим донецьким аеропортом, і там стріляли 120-міліметрові міномети. Міни лягали недалеко від нас, і, звісно ж , було страшно. Але з іншого боку, на нас чекають. У переселенців із зони АТО за останні місяці народилося більше двадцяти малят. Ми розуміємо, що батьки новонароджених не мають грошей, не мають роботи і навряд чи знайдуть її найближчим часом. Ну як не допомогти? Головне - знати, що ти робиш і навіщо, а також дотримуватись двох заповідей волонтера: повернутися живим та доставити вантаж.