Не скорені війною: портрет українського волонтера

У день Незалежності України в Києві пройде акція "Хода нескорених". Її співорганізаторка Іляна Гайдук, сестра українського десантника Іллі Гайдука, який був на борту збитого бойовиками в 2014 році в небі над Луганськом військово-транспортного літака Іл-76, заявила, що в ході братимуть участь рідні загиблих на Майдані та в зоні АТО, ветерани АТО, волонтери і капелани. Акція заявлена як мирна й аполітична.

У ній планує взяти участь і анестезіолог-реаніматолог Інституту урології Національної академії медичних наук України Віктор Беліловець. Він уже два роки їздить на Схід України як медик-волонтер. DW зустрілася з Віктором напередодні акції, він згадав про найтяжчі моменти за останні два роки і розповів про мотивацію знову їхати на Схід.

"Це була справня м'ясорубка"

Віктор - привітна, відкрита людина, але як тільки розмова заходить про події 2015 року, він враз стає сконцентрований і замикається в собі. Розговорити його - складно. Віктор курить сигарети одну за одною, неохоче згадуючи, як він, сорокарічний лікар-анестезіолог в якості медика-волонтера Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова цілодобово працював в центральній клінічній лікарні міста Артемівська, який зараз перейменували в Бахмут. Тоді якраз йшли запеклі бої за місто Дебальцеве і відбувався вихід української армії з так званого "дебальцевського котла". Саме до лікарні в Артемівську головно доправляли поранених під час цих боїв.

"Було дуже багато крові. Це була справжня м'ясорубка. Вранці з колегою ходили в душ, а вдень його привезли вже вбитим. За офіційною статистикою, тоді за один день, 18 лютого, загинули 22 українських солдати. А ми нарахували убитими 250 і ще - 179 поранених, - згадує Віктор Беліловець і після паузи додає. - Страх є всюди і там всі вірять в Бога. Я теж там повірив".

Потреба бути на передовій

Медиком-волонтером Віктор пройшов Майдан, а коли почався збройний конфлікт на Сході України - записався спочатку медиком-добровольцем в батальйон "Київська Русь", а згодом в - Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова. Відбув уже дві ротації в зоні конфлікту.

"Спочатку це був патріотизм та потреба адреналіну. Тепер я не можу без цього жити. Хоча є сім'я, діти, я відчуваю, що потрібен там - на передовій", - каже Віктор. Кілька разів на рік він або бере відпустку, або оформлює через міністерство охорони здоров’я офіційне відрядження і їде в зону АТО. "За кожного врятованого пораненого - +10 в карму, за кожного вилікуваного алкоголіка - +1 в карму. Це вже досягнення", - посміхається чоловік.

Віктор розповідає, що зараз в зоні конфлікту різко скоротилася кількість поранених, однак значно збільшилося число тих, хто зловживає алкоголем та важкими наркотиками "спайс", які нещодавно з’явилися в зоні АТО. "Гібридна війна ведеться різними методами. Не думав, що у своїй медичній практиці займатимуся цією категорією пацієнтів, але зараз допомагаю бійцям в реабілітації після алкоголізму та наркоманії", - зауважує медик.

Нелегальні медичні бригади

У Віктора під час нашої розмови не замовкає телефон. Дзвонять пацієнти, аби проконсультуватися з приводу операції для дитини, телефонують бойові побратими, аби допоміг, поки він в Києві, знайти житло чи роботу для чергового бійця, який демобілізувався, але якому немає куди повертатися.

"Я навіть є на сайтах сепаратистів у розділі "хунта", - сміється Віктор. Утім, багато про себе розповідати не хоче. Увесь час переводить розмову на проблеми медиків в зоні АТО. Каже, що лише його Перший добровольчий мобільний шпиталь має офіційний дозвіл на надання медичної допомоги, а всі інші медичні бригади до цього часу не можуть легалізуватися. Віктор пояснює, що через низький рівень медицини сьогодні в Донецькій та Луганській областях і зубожіння, місцеве населення масово звертається до медиків-волонтерів по допомогу, аби отримати безкоштовне лікування. Ділиться своїми думками, як краще організувати роботу волонтерських медичних бригад.

Без планів на майбутнє

При запитанні, які випадки найбільше вразили його при роботі в зоні АТО, відклалися в пам'яті, Віктор не може приховати хвилювання. "Таких двоє. Перший - місцевий хлопчик 10-ти років, який підірвався на міні. Він був у критичному стані. Ми запитали в матері, яка у нього група крові, вона не знала і сказала лише: якщо він помре, то нічого страшного - у неї є ще старший син. Я був вражений таким ставленням, - згадує Віктор. - Інший - солдат-строковик, сапер, якому відірвало обидві ноги, і медична бригада при ЗСУ, яка його везла на реанімобілі, не надала необхідної допомоги. Він просто там стік кров’ю. Така халатність просто шокує навіть мене, медика".

Про свої плани Віктор відмовчується, зауваживши, що війна навчила його не планувати життя надовго. У жовтні Віктор Беліловець знову готується їхати в зону АТО рятувати життя. Героєм себе не вважає, зазначає навіть, що кожному лікарю корисне професійне випробування на Сході. Ці два тяжкі роки не скорили його, не зламали волю і надалі робити свою справу.