Інтерв'ю DW із заступником міністра економрозвитку України

Deutsche Welle: У ЄС багато говорять про необхідність приватизації в Україні. Кабмін багато планував, але досі результатів немає. У січні ухвалили закон про приватизацію держмайна. Коли та з чого вона розпочнеться?

Максим Нефьодов: Справді, приватизація є одним з пріоритетів уряду, і справді, це одна зі сфер, в якій ми показали не дуже багато прогресу з 2014 року. Саме для цього ми і змінюємо приватизаційний процес. Перші аукціони з так званої "малої приватизації", тобто всі об'єкти, окрім 50 найбільших, почнуть оголошуватися з кінця червня. У той же час щодо топ-50 об'єктів уряд нещодавно затвердив перелік перших, які підуть на приватизацію. Ми очікуємо, що першою компанією, яка буде готова до цього, буде "Центренерго".

А що, чи хто досі гальмували процес приватизації в Україні? 

Приватизація - одна з найскладніших реформ, бо ламає дуже багато інтересів. На жаль, багато хто в Україні перебуває у парадигмі СРСР, коли держава має бути величезною, має керувати кожною галуззю, і продавати будь-що не можна або до цього можна ставитися виключно як до якихось золотих зливків, які ми по одному, якщо дуже треба, дістаємо з серванту та продаємо. Також кожне підприємство обліплено різноманітними інтересами. Часто керівники цих підприємств, коли ти намагаєшся їх змінити, кажуть: "А нас за що?". На жаль, тут є і питання політичної корупції, бо якщо ми кажемо про об'єкти великої приватизації, то це великі кошти, які розкрадаються. Тільки НАБУ розслідує близько 50 справ із потенційною сумою збитків, що перевищує 20 мільярдів гривень.

В Україні три-чотири тисячі держпідприємств. Багато з них не приносять прибутку або не працюють, завдаючи лиш збитки. Скільки з них є сенс приватизувати, а скільки краще ліквідувати?

Лише під Кабінетом міністрів України перебувають близько 3450 держпідприємств. З них близько половини не працюють, фактично, вони є кандидатами на банкрутство, але це не означає, що там немає чого продавати. Скоріше навпаки, це великі можливості для інвестицій. Недоцільно приватизовувати ті об'єкти, які мають стратегічне значення для держави, або ті, де ринок не готовий поки взяти на себе всю відповідальність. Наприклад, у Японії є атомні електростанції, які належать приватним власникам. Зрозуміло, що в Україні має пройти ще багато десятків років, перш ніж ми зважимося на такий крок.

Щодо системи держзакупівель ProZorro, яку називають вашим "дітицем" - вона вже вийшла на той рівень, коли може існувати без вашого опікування? Чи ви бачите щось, що варто далі розвивати?

З тих проектів, якими ми займаємося, ProZorro перебуває на досить зрілій стадії. Вона вже є самоокупною. І вона вже довела свою ефективність. Але це не якась програма на кшталт офісного пакета, який ви інсталювали собі на ноутбук і просто працюєте. ProZorro - це технічна оболонка реформи публічних закупівель, яку ми робимо. Зараз ми працюємо над переведенням усього процесу в безпаперовий формат.

Півтора року тому ми стартували ProZorro.Продажі, яка орієнтована на анонімні аукціони на підвищення ціни. Ця система вже продала державного і комунального майна на понад 8,5 мільярдів гривень. Власне кажучи, через неї зараз і починається мала приватизація. Ми дуже сподіваємося, що через неї піде майбутня оренда і продаж сільськогосподарської землі. Планів багато.

У ЄС багато кажуть про підтримку малих і середніх підприємств.  Ідеться і про Україну. Розкажіть детальніше.

Ми нещодавно ухвалили стратегію розвитку і плани на майбутнє. Вони базуються на кількох принципах. Перший - дати людям просту інформацію: як розпочати бізнес, як зареєструвати, як платити податки, як експортувати та імпортувати. Другий - фінансова підтримка. Де взяти гроші? Ми не можемо відповісти кожному новому бізнесмену на це, бо нескінченної кількості дешевих грошей у нас немає. Але ми активно розробляємо з ЄС і Світовим банком концепцію часткових портфельних гарантій. Це коли держава дає гарантію не на конкретний кредит - на кав'ярню чи перукарню - а коли гарантує цілий портфель кредитів, знижуючи таким чином відсоткову ставку для позичальника. Третій - ми хочемо використовувати вже наявну мережу центрів надання адміністративних послуг, аби у частині з них сиділи бізнес-консультанти. І четверте - питання інклюзивного бізнесу. Це можуть бути внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, жіноче підприємництво - ті категорії населення, яким ми хочемо давати не рибу у вигляді соціальних платежів, а дати вудку і навчити заробляти на життя.

Я так розумію, Німеччина надає підтримку щодо механізму часткового гарантування кредитів?

Є німецько-український фонд, започаткований в Україні ще колишнім канцлером Гельмутом Колем (Helmut Kohl). Він займається кредитуванням малого і середнього бізнесу. Цю інституцію ми із допомогою німецьких партнерів хочемо переорієнтувати з власне кредитування, яке має певні обмеження, бо є валютні ризики, на портфельні гарантії. Зараз ідуть активні переговори, і я сподіваюся, що до кінця цього року такі гарантії в пілотному режимі вже будуть видані.

Є поодинокі повідомлення про прихід нових інвесторів до України. Чи бачите ви злам у сприйнятті країни як привабливого місця для інвестицій?

Звичайно, ми не задоволені абсолютним рівнем і ми маємо робити значно більше, але позитивна динаміка точно вражає. Минулого року обсяг капітальних інвестицій в країні зріс більше ніж на 22 відсотки. Що ми можемо зробити? У першу чергу створити зрозумілі правила, за якими будуть грати інвестори. Ми подали у парламент законопроект про концесії. Очікуємо на його схвалення до вересня. І очікуємо, що три перші об'єкти, серед яких два порти, можуть піти в концесію до кінця цього року. Ми дуже задоволені роботою з німецькими виробниками автозапчастин і різноманітними іншими компаніями стосовно створення автомобільного кластера - зараз іде активна робота стосовно цього - з центром у Львові. Ми ведемо переговори з Volkswagen стосовно можливості відкриття збирального виробництва в Україні.

Після Революції гідності, разом з вами, на держслужбу, в уряд прийшли багато нових людей - і іноземців, і з бізнесу. Потім немало хто пішов. Чи відчуваєте ви зміну світогляду на держслужбі, більше реформаторського підходу?

Це нормальний процес - хтось приходить, хтось втомлюється, хтось іде. Це не та робота, яку люди часто уявляють собі як роботу мрії. Коли я рекламую цю роботу, то навпаки розповідаю, що у вас є можливість працювати криголамом і створювати щось нове, у чого є шанс увійти у підручники історії. Але криголамом працювати важко: так само, як ви намагаєтеся пробити кригу, крига, напевно, намагається зламати вас. Але ми точно бачимо, що ініціатива, у тому числі з громадянського суспільства, зберігається. Тому я хотів би сказати: зараз у державі є унікальні можливості з проведення змін. Просто стояти осторонь і, принаймні, не спробувати щось змінити - пройде 20-30 років, і ця людина, яка стояла осторонь, про це пошкодує.

Ви раніше казали, що хотіли би повернутися в бізнес...

Я завжди повторюю, що зараз у нас є унікальне вікно можливостей. Реформи не можна робити весь час - і 10 років тому, і зараз, і ще за 20 років. Все в житті, як і у бізнесі, побудовано на можливостях, якими ми скористаємося або ні. Зараз будувати новий Facebook вже пізно. Або якби Марк Цукерберг прийшов з такою ідею 30 років тому, точно було би ще зарано. Тому я всіх і запрошую максимально долучатися до процесу реформ і йти працювати на державу, допомагати державі. Бо саме зараз у України є можливість реально перевигадати країну.

А ви не думали піти в політику, щоб краще сприяти реформам? Ми знаємо приклад людини, яка була інвестбанкіром, потім у міністерстві економіки, як і ви. А згодом стала президентом Франції. Вас не надихає приклад Еммануеля Макрона?

У кожної людини є якісь сильні та слабкі здібності. Мені здається, мої навички, мій характер і мій стиль управління більше підходять до кар'єри менеджера. Для того, аби працювати політиком, потрібні якісь інші навички, напевно, більше комунікабельності, більше вміння домовлятися з людьми, більше бажання бути перед телекамерами. Принаймні, поки що для себе я не розглядаю таку можливість.

Повну версію інтерв'ю дивіться тут: