"Нові росіяни" проти "білої еміграції"

Французьке місто Ніцца є так би мовити столицею Лазурного узбережжя. Тутешній м’який клімат та казкові пейзажі почали приваблювати на початку 19 століття англійців. І саме завдяки їм регіон став дуже відомим. Водночас, небагато хто знає, що тоді таке саме відкриття зробили і росіяни. Царська родина проводила у Ніцці зими. Про її пишні прийоми серед мешканців міста ходили легенди. З того часу окрім спогадів залишилося небагато – хіба що назви деяких вулиць та собор святого Миколая, який зазвичай притягує найбільше відвідувачів Ніцци ніж будь-яка інша пам’ятка. Нині Москва розпочала судову тяганину, щоб повернути собор у власність російської держави.

“Багато росіян справляли враження на місцевих за допомогою пишних прийомів. Вони запрошували весь світ на лазурне узбережжя ... І багато хто вже потирав руки, оскільки це означало, що можна буде познайомитися із потрібними людьми.'

Алексіс Оболенський – нащадок російської аристократичної родини, яка залишила країну після революції 1917 року. Він працює доцентом в університеті та обіймає посаду віце-президента російського православного культурного товариства у Ніцці. 1921 року до цього містечка переїхали його батьки та дідусь із бабусею. Втім, російську громаду у Ніцці було засновано іще 1856 року, коли цариця Олександра Федорівна оселилася на лазурному узбережжі і привезла частину почету та аристократії. Вона побудувати першу російську церкву на вулиці Rue Longchamp. А 1908 року останній цар Микола другий надав земельну ділянку своєї вілли Бермонд для побудови собору святого Миколая. За чотири роки роботи з його зведення було завершено.

У 20х роках нова хвиля міграції, що здебільшого складалася зі збіднілої аристократії, досягла Ніцци. Сьогодні на лазурне узбережжя приїздять здебільшого так звані “нові росіяни”. Вони впадають у вічі тим, що оселяються у найдорожчих готелях та просаджують гроші у найвідоміших казино променаду des Anglais. Але ті росіяни, що вже давно тут живуть, уникають зустрічі із новоприбульцями та зневажають їх. Алексіс Оболенський говорить, що “нових росіян” ні в якому разі не можна порівнювати із емігрантами 1917 року.

“Ці росіяни купують сьогодні резиденції класу люкс, витрачають величезні суми грошей і скрізь за ними ходять охоронці. Часи змінилися. Раніше російські емігранти тут жили у спокої та не мали такого страху. Чому? Тому що їх статки були зароблені законним шляхом. Я думаю, що нові росіяни своє багатство отримали незаконно і саме тому весь час відчувають себе у небезпеці.”

Тож нині собор святого Миколая є для громади російських аристократів, які не бажають себе ототожнювати із сучасною Росією, свого роду форт- ноксом. Ця велична споруда розташована поруч із бульваром Царевича, (Boulevard du Tsarévitch) який було названо на честь спадкоємця царської династії Миколая Олександровича. Він помер у Ніцці і похований у капличці біля собору із зеленими маківками та червоними розписами, що височіє у колишньому парку вілли Бермонд.

Кремль наполягає, що собор має належати Російській федерації та перейти з константинопольського до московського патріархату. Оскільки церква стоїть на землі, що належала царю Миколі ІІ. Кремль вважає себе спадкоємцем дореволюційної Росії і тому почав судову війну за собор, який у 1987 році було внесено до списку пам’яток архітектури, що потребують захисту. Розповідає священик Жан Гюєт.

“Це все видається ще трагічнішим, коли розумієш, що цю гру почали російська держава та московський патріарх, якого ми теж, до речі, визнаємо. З нашого боку немає неприйняття. Жаль, адже у Європі питання розподілу держави і церкви зазвичай є дуже чутливим. А тут ми бачимо зворотну картину – тісну зв’язку Російської федерації та московського патріарха.'

Мер Ніцци Жак Пейра спочатку підтримував російське православне культурне товариство, і виступав проти передачі собору Російській федерації. Втім, потім він змінив думку. Це сталося після того, як мер побував із візитом і у Москві. Тож, тяганина ж навколо собору триває.