Чи довіряють Порошенку в Берліні?

Deutsche Welle: Український президент Петро Порошенко вже рік при владі. Як, на вашу думку, змінилися відносини Києва та Берліна за цей час?

С'юзен Стюарт: Вони, передусім, стали значно інтенсивнішими. Через анексію Криму та дестабілізацію Донбасу з боку Росії питання України вийшло на міжнародний рівень. А Німеччина дуже активна у всьому, що стосується в даному випадку діалогу та переговорів. Також це справедливо й щодо питання, у якому напрямку буде розвиватися Україна, як вона буде реформована. Через усі ці питання ми маємо дуже інтенсивні відносини між Німеччиною та Україною, чого у нас раніше не було.

Порошенко доволі часто приїжджає до Берліна, видається, що частіше, ніж у будь-яку іншу столицю. Це правда?

Це зрозуміло, адже Німеччина відіграє дуже велику роль у ЄС стосовно вирішення цієї кризи та налагодження відносин із Україною та Росією. І тому я вважаю логічним, що ці візити відбуваються так часто.

Чи змінився рівень довіри до Порошенка за рік, що минув?

На початку довіра була високою, адже всі побачили, що вибори були вільними та чесними. Більшість населення віддала голоси за Порошенка. Це було дуже добре підґрунтя, на якому можна було розпочати встановлювати відносини. Тепер, коли вже є досвід спілкування із ним як із партнером у переговорах, гадаю, довіра залишилася на тому ж рівні. Проте, думаю, нині з'являються запитання щодо реформ. Чи будуть вони втілені належним чином, попри війну? Чи може процес відбуватися швидше та інтенсивніше? Тому загалом довіра залишається, але певні запитання все ж з'явилися.

У Берліні риторика Порошенка виглядає дуже миролюбно, а в Києві він намагається виступати більш войовничо. Яким чином це можна пояснити?

Так нерідко буває, що керівники держав у різних країнах поводять себе зовсім по-різному - залежно від того, виступають вони перед співвітчизниками чи перед міжнародною спільнотою. Але насправді, як на мене, набагато важливіше не суперечити самому собі на ділі.

Деякі медіа закидають Порошенко, що він став маріонеткою Німеччини і повністю покладається на політичні та економічні вказівки з Берліна. Чи так це насправді?

Я би не сказала, що він став маріонеткою Німеччини. Німеччина, звісно, може багато запропонувати Україні у плані допомоги та порад щодо розвитку, але українці мають все це робити самостійно. Тож мені здається логічним, що переговори та зустрічі відбуваються часто. Це потрібно задля прозорості та координації, аби кожен розумів, що думає та планує робити інша сторона. Але це точно не відносини, коли одна сторона є маріонеткою іншої.

Україна перебуває у глибокій кризі, країна потерпає від військового конфлікту. Чи можна за таких обставин вести по-справжньому незалежну політику?

Дійсно, зовнішня допомога має життєво важливе значення для України. Якщо так станеться, що очікувані реформи не будуть запроваджені і країна втратить підтримку таких важливих організацій, як МВФ, важко передбачити, як саме ситуація буде розвиватися далі, як взагалі можна досягти якогось позитивного розвитку. Тому принципово рішення України є суверенними, але певний ступінь залежності, авжеж, також присутній.

Росія закидає Україні те, що протести на Майдані були організовані та фінансовані Сполученими Штатами. Чи не боїтеся ви, що подібні звинувачення можуть пролунати також і в бік Німеччини?

Я поки не вбачаю такої загрози для Німеччини. Це така собі російська зовнішньополітична традиція - стверджувати, що Захід є відповідальним за подібні події. І зазвичай у таких випадках йдеться про США. Якщо в такому контексті й згадуються європейські та інші країни, то переважно тому, що вони нібито танцюють під американську дудку. Окремих аргументів від російської сторони на підтвердження причетності Німеччини я поки не чула.