Німці хочуть мати від української літератури лише найкраще
28 листопада 2009 р.Про це ми запитали редакторку видавництва Suhrkamp, відповідальну за східноєвропейські літератури, Катаріну Раабе.
DW: Пані Раабе, Ваше знайомство з українською літературою розпочалося наприкінці 90-х, коли ви «відкрили» Юрія Андруховича, видавши 2003 року збірку есе «Остання територія».
Так, Юрій Андрухович був вагомим відкриттям. Його найважливіші романи на той момент уже були написані й перекладені польськими видавцями, з якими ми тісно співпрацювали. У своїй генерації поряд із Забужко Андрухович був для нас найцікавішим автором. До того ж, він не лише вартий уваги письменник, але й талановитий посередник, який загалом відкрив нам очі на український літературний ландшафт.
DW: Який розвиток за ці роки пройшла українська література в Німеччині?
Неймовірний. Потрібно підкреслити, що українська література прийшла в Німеччину просто таки з нічого. Мало хто взагалі мав уявлення, що це за країна, де вона розташована і яка це мова. Існувала проблема перекладачів та читачів. Українській літературі потрібен був свого роду патрон – велике видавництво, яке зібрало б українських авторів під своїм дахом і всіляко популяризувало б їхні твори. Нам також дуже в пригоді стала «помаранчева революція», яка розпалила інтерес до української літератури.
«Побачити цю загадкову країну…»
DW: Як відбувається процес «просування» української літератури на німецький ринок?
Спершу стають відомими окремі фігури, як-от Юрій Андрухович. Він зумів зібрати тут досить велике коло прихильників і стати відомим як автор, який відкриває німецькому читачеві досі незвідані ландшафти. Гадаю, саме завдяки йому деякі читачі захотіли зрештою поїхати до України, аби на власні очі побачити цю загадкову країну, змальовану в його творах. Такий зв’язок між літературою і пізнанням світу видається мені надзвичайно привабливим. А у випадку України це мало ще й просвітницьку функцію.
DW: Пані Раабе, а чи є у Вас якісь улюблені українські автори?
Усі мої автори з України є улюбленими. Якщо ж говорити про німецького читача, то, мабуть, можна сказати, що улюбленими є сьогодні лише п’ять українських письменників. Це Тарас Прохасько, Любко Дереш, Сергій Жадан, Юрій Андрухович та Микола Рябчук. Про роль Андруховича я вже говорила. Я дуже люблю те, що робить Тарас Прохасько, хоча на німецькому ринку це не так просто подати. Я у захваті від Жадана, від його віршів. Я вважаю Любка Дереша талановитим і в позитивному значенні божевільним розповідачем, від творів якого важко відірватися. Тому я не можу сказати, кого з них я вважаю «найкрутішим».
«Найліпше продається «Культ» Дереша»
DW: Чи була прибутковою для видавництва Suhrkamp співпраця з українськими письменниками?
Гадаю, нам з цими авторами дуже пощастило. Окрім свого літературного таланту, вони ще вміють добре себе подати чи, як тепер модно казати, «розкрутити». Приміром, Жадан нещодавно виступав у Німеччині з гуртом «Собаки в космосі». Це було грандіозно. І дуже душевно. Також Андрухович приїздив сюди з гуртом. Тобто така комбінація лірики та музики, здатності самим презентувати свої тексти, «смачно» подавати їх зі сцени – це те, що я дуже ціную в цих авторів. Це відчутно сприяє їхній популярності в Німеччині.
DW
: А за якими критеріями Ви, власне, вирішуєте, які твори й яких письменників мають шанс бути виданими в Німеччині?Автор має пасувати до програми видавництва. «Suhrkamp» має дуже вишукану підбірку. Тут свого часу публікувалися Брехт, Гессе та ще ціла плеяда визначних німецьких письменників. Ми не видаємо книги для того, аби просто закидати аудиторію читацьким матеріалом. Ми переслідуємо насамперед просвітницькі інтереси. Нас цікавить критичне мислення й інтерес до естетичних експериментів. Книги не повинні отупляти і не мають бути тривіальними. Вони мають давати читачам новий досвід. І наша східноєвропейська програма цілком виразно стоїть під цією максимою. Ми хочемо мати лише найкраще.
DW: Чи означає це, що в якогось любовного чи детективного роману з України немає шансів бути побаченим на німецькому книжковому ринку?
У цій галузі більш ніж достатньо німецьких продуктів. Звісно, було б просто чудово, якби існували великі любовні романи, як, приміром, «Анна Кареніна» чи «Мадам Боварі» з України ХХІ століття. Про це можна було б лише мріяти, і щось подібне таке я справді шукаю. Але чи існують такі твори в сучасній українській літературі – це інше питання. Говорячи про більш легку літературу, мабуть, варто згадати «Культ» Любка Дереша. Це роман фантастично-розважально-напруженого напрямку, але водночас його проза вимоглива до читача. «Культ» Дереша, до речі, з огляду на показники продажу, залишається поки що найуспішнішою книгою в українській програмі.
«Кордони, візи та мистецький досвід»
DW: Пані Раабе, Ви займаєтеся не лише українською, а й іншими східноєвропейськими літературами. Тому, мабуть, можете порівняти: чи властиві українській літературі якісь специфічні, характерні лише їй риси?
Гадаю, література не сприймається як явище національне. Вона – поза кордонами. Помітно, що сучасна українська література дуже молода і що вона походить з країни, яка все ще знаходиться десь посередині: між Європою, з одного боку, та Росією – з іншого. Країна-трансфер з високо зарядженою культурною атмосферою, яка проступає через оцю зовнішню руїну, через дикий капіталізм. Це багатий матеріал для будь-якого письменника.
DW: Чи могли б Ви дати українським літераторам якісь рецепти, як можна зробити їхні книги цікавішими для західного читача?
Рецепти в літературі не діють. А щодо рекомендацій, то я б порадила активніше сприяти молодим авторам. Треба створити для них можливість більше подорожувати. Для цього слід насамперед суттєво спростити візову політику. Як на мене, це просто скандал, коли ми так багато заходів організовуємо з українським письменниками, а вони все ще мають проблеми з тим, щоб якомога швидко й безпроблемно отримати візу. Гадаю, кілька місяців перебування в західноєвропейських країнах могли б допомогти українським авторам знайти те, що зробило б їх цікавішими та кращими письменниками.
DW: Кілька років тому велися розмови про те, щоб Україна стала країною-гостем найбільшого у світі Франкфуртського книжкового ярмарку. Нині про це вже ніхто не говорить. На Вашу думку, чи має Україна шанс таки опинитися в центрі уваги Франкфуртського або, можливо, більш орієнтованого на східноєвропейську літературу Лейпцизького ярмарку?
Звісно, шанси є. Просто це треба розумно втілювати. Потрібні добрі й надійні партнери. Існує більш ніж достатньо креативності з боку України, але потрібнеа ще, мабуть, якесь бажання на політичному рівні. Гадаю, воля з боку франкфуртських чи лейпцизьких організаторів існує, й така можливість все ще розглядається. Я б особисто була дуже й дуже рада, якби незабаром щось таке відбулося…
З Катаріною Раабе розмовляла Христина Ніколайчук
Редактор: Ганна Філіпп