"Остання подорож Леандера": стрічка про минуле й теперішнє

У Німеччині відбулася прем'єра кінострічки "Остання подорож Леандера" ("Leanders letzte Reise"), основні події якої розгортаються в Україні навесні 2014 року. Це типове європейське дорожнє кіно, у якому переплітаються особисті історії життя головних героїв та історичні події часів Другої світової війни та теперішнього збройного протистояння на Сході України. Глядач наче вирушає у подорож у часі разом з головними героями фільму, а Німеччина вкотре відкриває для себе Україну.

Зйомки 107-хвилинної стрічки відбувалися у Німеччині та Україні, виробництвом займалася компанією Tobis Film за підтримки Rundfunk Berlin-Brandenburg (RBB).

На усіх фронтах

У центрі сюжету 92-річний берлінець Едуард Леандер, який вирушає у подорож до України, де хоче перед смертю втілити мрію свого життя - відшукати кохання своєї юності, українку Світлану. Разом з Леандером до України їде і його онука Адель, яка мала намір відмовити старого від цієї ідеї, проте сама наважується на поїздку в неспокійний регіон. 

Під час подорожі онука Леандера вперше дізнається про минуле свого дідуся, яке шокує її. Він зізнається, що був офіцером Вермахту та капітаном другої козацької кавалерійської дивізії, яка у той час перебувала у Луганській області на Сході України. Його кохана Світлана була однією з козачок і проживала в селі на Луганщині поблизу кордону з Росією. Саме туди й рушає Леандер у розпал вже теперішніх бойових дій.

Німецько-українські містки

Чималу дискусію може викликати питання, про яких саме козаків йдеться у фільмі. Режисер не робить на цьому акцент, радше використовує цей історичний факт як елемент сюжетної лінії. Козацькі дивізії, за даними істориків, формувалися німцями з лав радянських полонених. Більшість козаків та їхніх німецьких командирів, що разом боролися проти радянської влади під час Другої світової війни, були по завершенні війни заслані до сибірських таборів. Що й стало причиною розлуки Леандера зі Світланою.

За сюжетом, Леандер провів у ГУЛАГу сім років. Цікавим є той факт, що батько актора Юрґена Прохнова (Jürgen Prochnow), який виконує роль Леандера, так само свого часу був засланий до концтабору за воєнні злочини. "На екрані я намагався прожити життя цієї людини. Таким чином я ще й торкнувся свого власного минулого", - розповідає в інтерв'ю NDR Юрґен Прохнов. - Я народився у 1941 році, і мені було 4 роки, коли закінчувалася війна. Досі у мене перед очима стоїть картинка з того часу, яка пов'язана у мене з великим страхом: втеча, потяги, обстріли з повітря, я зі своєю матір'ю та братом, пошуки батька". Кінокритики відзначають переконливу гру Прохнова.

Війна в Україні: тоді і зараз

Протистояння на Майдані, анексію Криму та початок війни на Донбасі режисер фільму Нік Бейкер-Монтейс (Nick Baker-Monteys) використовує як тло основної сюжетної лінії.

На київському залізничному вокзалі Леандера, Адель та їхнього нового друга українця Лева зустрічає група молодих людей з українськими прапорами та вигуками "Слава Україні!", згодом герої бачать українських військових, що відправляються на Схід, далі - барикади на Майдані. Режисер, вочевидь, не ставив собі на меті відобразити послідовність або точність подій в Україні весни 2014 року. Тому війна на Донбасі і барикади на Майдані відбуваються у фільмі ніби одночасно. Водночас у кадрі багато замальовок української столиці, що зачаровують глядача. Немало й штампів (куди ж без них?): любов українців до горілки, ностальгія за радянським минулим, розділеність країни за політичними поглядами.

Конфлікт поколінь режисер спробував показати не тільки на прикладі Леанднера та Адель, але й українця Лева і його родини. Батько Лева - колишній радянський військовий, а молодший брат - співробітник "Беркуту", який вирушає на Схід України на підтримку проросійських сепаратистів. Лев же, навпаки, підтримує Євромайдан, через що у родині виникає конфлікт. Так автор зробив легку спробу пояснити одну із причин протистояння на Донбасі.

Водночас, коли батько Лева називає активістів на Майдані "такими самими фашистами, як Леандер", то тому чи іншому глядачеві ці порівняння можуть здатися недоречними і шаблонними. Цієї теми режисер ще раз торкається, коли Леандер перебуває на вже захопленій проросійськими сепаратистами Луганщині, які називають себе "борцями з фашизмом".

Режисер, здається, чітко розставляє акценти, показуючи в одній зі сцен фільму рух російської важкої техніки на територію України через неконтрольований російсько-український кордон.

"Чому ми такі, які ми є?"

Екзистенційне питання "Чому ми такі, які ми є?" лунає з вуст молодої німкені Адель, і, схоже, є лейтмотивом усього фільму. Про це ж говорить і сам режисер фільму Нік Бейкер-Монтейс: "Це універсальне для історії питання: чому ми тут? Що відбувалося з нашими батьками? Чому ми такі?" Саме на ці питання Бейкер-Монтес і намагається знайти відповіді протягом усього фільму. Зокрема, показуючи певну циклічність історії та пошуків покаяння. Адже головний герой Леандер, попри все, називає себе "злочинцем", проте прагне віднайти те саме покаяння. І йому це вдається - саме там - на кордоні України та Росії - де свого часу він віддавав злочинні накази. Цей пошук і став його останнім шляхом у житті.

Ніку Бейкеру-Монтейсу та Юрґену Прохнову вдалося показати чуттєву та хвилюючу драму, що будує мости між старим та новим поколінням, між політикою та особистим, між історією та сучасним, між Німеччиною та Україною врешті-решт.

"Остання подорож Леандера" - фільм, який залишає багато відкритих питань, проте й дає чимало відповідей про розуміння минулого й теперішнього.