Покоління Z: кому і чому не довіряє українська молодь?

Як ставиться і чого очікує українська молодь від ситуації в Україні, конфлікту з Росією, свого майбутнього, освіти та кар'єри? Німецький Фонд імені Фрідріха Еберта (Friedrich Ebert) та Центр "Нова Європа" спільно з соціологічною компанією GfK Ukraine провели дослідження поглядів та оцінок сучасної української молоді.

Проект під назвою "Українське покоління Z: цінності та орієнтири" зосередився на молоді віком від 14 до 29 років. За словами авторів дослідження, саме у цій віковій групі є і ровесники незалежності, й ті, хто на десятиліття від неї молодший. Також є ті, хто брав участь або був свідком Помаранчевої революції та Революції гідності, й ті, хто під час обох подій був ще дитиною.

Таким чином, у цьому віковому діапазоні нині опинились майже вісім мільйонів осіб - це приблизно п'ята частина населення України.

Що вимагає молодь?

Згідно з дослідженням, серед найбільших страхів української молоді - корупція (37 відсотків) та війна у регіоні чи у світі (36 відсотків). Відтак слідують серйозні проблеми зі здоров’ям (34 відсотки) та соціальна несправедливість і безробіття (32 відсотки).

Перелік вимог молодих українців до уряду очолює боротьба зі злочинністю та корупцією. 70 відсотків респондентів вважають, що уряд повинен займатися передусім саме цією проблемою.

"Але разом з цим ми бачимо таку латентну толерантність до корупції. З одного боку, молодь хоче подолати корупцію, а з іншого, - вона є частиною корупції і бере в ній участь. На фокус-групах наші учасники говорили, що корупція оточує людей з дитинства і відповідно виробляється певне таке пристосування до неї. Йдеться, передусім, про побутову корупцію, корупцію у школах, лікарнях, держустановах", - зазначає в інтерв’ю DW координатор проекту "Українське покоління Z: цінності та орієнтири" Катерина Зарембо.

Крім того, доволі суттєва розбіжність у ставленні молоді до різних проблем спостерігається за регіонами України. На півночі критично негативно до хабарництва ставляться понад 50 відсотків опитаних, у Києві - таких лише 19 відсотків, а на сході України - 15 відсотків. Загалом же лише третина молодих українців вважає, що хабарництво ніколи не можна виправдати.

Кому не довіряє молодь?

Українська молодь найбільше не довіряє саме інститутам державної влади. За 5-бальною шкалою, де 1 - це повна недовіра, а 5 - повна довіра, найнижчі показники довіри серед молодих українців мають Верховна Рада (1,81), політичні партії (1,85) та Кабінет міністрів (1,87).

"Це означає, що політична система після чергового Майдану не змогла змінитися відповідно до очікувань молоді. Як мали низький рівень довіри політичні інститути серед населення - так і мають надалі. По суті, не відбулося подолання системи, яка була в минулому", - пояснює Катерина Зарембо.

Найбільше ж молодь довіряє церкві (2,99), волонтерським рухам (2,98) та армії (2,86). Втім, показово, що жодна з позицій не змогла подолати середньої позначки у 3 бали на загальнонаціональному рівні, тобто наблизитися до позначок 4 (скоріше довіряю) та 5 (повністю довіряю).

Чи впливають російські ЗМІ на українську молодь?

Автори проекту "Українське покоління Z: цінності та орієнтири" відзначають, що нині вплив російського телебачення та інтернет-сайтів на українську молодь мінімальний. 49 відсотків респондентів дивляться українське телебачення і тільки 2 відсотки - російське. Навіть на сході та півдні України зберігається істотна різниця: українське телебачення там популярне серед 30 і 37 відсотків опитаних молодих українців відповідно, тоді як російське - лише серед чотирьох та одного відсотка.

"Після початку агресії вплив Росії в Україні суттєво зменшився. При цьому є чимало українських ЗМІ, які транслюють проросійські позиції, як іноді кажуть "зрадофільські", які викривляють інформацію, які не є чесними ЗМІ. Тож це не означає: якщо молодь не чує російські ЗМІ, то вона від їхнього впливу повністю збережена", - пояснює Зарембо.

Чи хоче молодь емігрувати?

За даними дослідження, більшість української молоді (72 відсотки) не має бажання переїхати до іншої держави та залишити Україну на термін більше шести місяців. Водночас кожен четвертий молодий українець демонструє бажання емігрувати.

"На перший погляд, позитивний тренд, що 72 відсотки не хочуть. Але ж 25 відсотків - хочуть. Враховуючи, що зараз молоді у віці 14-29 років - вісім мільйонів, то 25 відсотків - це вже не так і мало. Однак ці бажання - різної інтенсивності. Саме цілеспрямовано і назавжди виїхати хочуть лише п'ять відсотків", - розповідає Катерина Зарембо. При цьому, за її словами, більше молоді хоче виїхати з тих регіонів, де можливостей більше, зокрема з Києва. Тоді як на сході України, де можливостей набагато менше і "показник щастя" набагато нижчий, виїхати хочуть менше. Це пов'язано, передусім, з певним нерозумінням можливостей переїзду та нижчим рівнем знання іноземних мов.

Найпопулярніші держави, до яких молоді українці хотіли б переїхати: Німеччина (18 відсотків), США (15 відсотків) та Польща (12 відсотків). На думку авторів дослідження, ФРН сприймається українською молоддю як фундамент добробуту в Європі, Берлін активно залучений до регулювання конфлікту на сході України. Крім того, позиція Німеччини щодо мігрантів теж наштовхує молодь на думку, що там можна спробувати щастя.

Загалом же більше половини молодих українців висловлює оптимізм щодо майбутнього країни. 58 відсотків опитаних вважають, що майбутнє українського суспільства в цілому виглядає краще, ніж поточна ситуація. 20 відсотків переконані, що ситуація залишиться незмінною, і лише 5 відсотків респондентів очікують погіршення.

Опитування було проведене у липні-серпні 2017 року по всій території України за винятком АР Крим та непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей. Вибірка становить 2000 респондентів у віці 14-29 років та є репрезентативною населенню України цієї вікової групи. Окрім кількісного опитування, було проведено 4 фокус-групи з молоддю 18-29 років у Львові, Одесі, Харкові та Чернігові. Опитування ґрунтується на методології Shell Youth Study, яке проводиться у Німеччині з 1953 року. Аналогічні дослідження також проводилися на Балканах, країнах Південного Кавказу та Центральної Азії.