„Потрібна яйцеклітина!” Cкільки коштує благодійність донорів?

звертається до клієнтів на своїй Інтернет-сторінці один із центрів репродуктивної медицини. Жінки, в яких відсутні яєчники або порушена їхня функція, не можуть зачати дитину, але в переважній більшості випадків вони спроможні виносити її. Навіть після сорока, з настанням клімаксу. Для цього в порожнину матки треба пересадити - бажано „молоду„ й „здорову„ - донорську яйцеклітину, запліднену спермою чоловіка. Виношене дитя „з пробірки” не буде для такої мами рідним за генетичними ознаками, однак зазвичай це жодним чином не затьмарює батьківського щастя подружжів. „Донором яйцеклітин, - пояснюється далі на сторінці центру, - може стати жінка віком від 20-ти до 30-ти років, без зайвої ваги, яка не палить, має своїх здорових дітей і не потерпає від гінекологічних та інших захворювань”:

„Під час першого візиту наш лікар зробить УЗД для оцінки стану Ваших яєчників. Після цього Ви пройдете перевірку на СНІД, гепатит, сифіліс тощо. Якщо з наслідками аналізів буде все гаразд, Вам потрібно буде підписати заяву, що Ви не претендуватимете на батьківські права й не розшукуватимете дитину. Вона теж ніколи не дізнається про Ваше існування. Ми гарантуємо цілковиту анонімність. Подружжю, що отримає яйцеклітини, буде повідомлена лише загальна інформація: Ваша вага, зріст, тип зовнішності, національна належність. Донорство – це безцінний подарунок для тих, що мріють стати батьками. Завітайте до нашого Центру! Ми працюємо без вихідних. Попередній запис багатоканальним телефоном – цілодобово.”

Нижче – московський номер. В Інтернеті не важко знайти схожі сторінки з кодами Києва, Львова, Донецька, Харкова... А також оголошення такого змісту:

„Українка, 25 років, не п’ю, не палю, готова стати донором яйцеклітини.”

„Мені 29. Струнка, регулярно займаюся спортом. Освіта – вища. Виховую сина. Для фінансування його подальшого навчання, надам яйцеклітину жінці, яка теж хоче стати матір’ю.”

„Подружжю потрібен донор яйцеклітини. Привабливої зовнішності, з гарною будовою тіла, бездоганним здоров’ям та лагідним характером.”

„Терміново шукаємо донора яйцеклітини. Це має бути жінка слов’янського походження, з русим волоссям, карими чи темно-сірими очима, без шкідливих звичок, зріст - не нижче 164-ох сантиметрів. Винагорода – за домовленістю.”

Серед оголошень зі словами „шукаємо” та „віддячимо” чимало перекладів з німецької. У Швейцарії та ФРН донорство яйцеклітин категорично заборонено. У низці сусідніх європейських країн - м’якші закони, але й там діють певні обмеження, аби запобігти торгівлі цінним не лише для репродукції, а й для клонування ембріональним матеріалом. Експерт наукового журналу „Леонардо” Міхаель Ланґе:

„Ринок яйцеклітин - він уже існує. Жінки, що не можуть завагітніти, сьогодні їдуть переважно до Східної Європи – в Румунію, в Україну. Туди, де донорство не є протиправним учинком, де з’являється дедалі більше клінік репродуктивної медицини, де розцінки, за західними стандартами, помірні, й де в лікарів, так би мовити, розв’язані руки. Коли закон не регламентує кількості вилучених яйцеклітин, можна отримати більше ембріонів і відібрати з них найліпші, найздоровіші. Після відвідування східноєвропейської клініки шанси народити дитину зростають майже вдвічі.”

Німецьке законодавство щодо захисту ембріонів є одним із найсуворіших у світі. Із заплідненою спермою in-vitro - „в пробірці” яйцеклітиною не дозволяється робити нічого іншого, окрім того, як знову імплантувати жінці, в якої її й було вилучено. За один цикл заборонено запліднювати більше трьох яйцеклітин. Ембріони не можна заморожувати, селекціонувати, тобто, перевіряти на наявність генетичних дефектів тощо. „Усі ми починалися з однієї клітини й були завбільшки в десяту частку міліметра. Життя потребує захисту вже на цій стадії. Особливо в Німеччині, з її нацистським минулим”, - вважають прихильники безкомпромісного підходу. „Чому ж тоді німецьким жінкам не заборонено робити аборти? – запитують захисники репродуктивних прав громадян. – Де логіка в тому, що під час вагітності можна позбутися дитини, в якої виявили якісь патології, але діагностувати ембріони до вживлення в матку, коли вони складаються всього з кількох клітин, лікарі не мають права?..” Майже кожне шосте подружжя в Німеччині хоче, але не має дітей. Нерідко тому, що спочатку жінки здобувають освіту, роблять кар’єру, а коли нарешті морально дозрівають до найважливішого кроку, в їхніх яєчниках уже не визріває достатньої кількості яйцеклітин, або вони стають неповноцінні. Увесь добробут і подальше життя без дитини втрачають сенс, і подружні пари готові не зважати ані на відстані, ані на гроші. Міхаель Ланґе:

„У репродуктивній медицині донорам яйцеклітин сплачують чималі суми. Подекуди – 2000 доларів і більше за одну пункцію. У східноєвропейських країнах за такі самі послуги жінки іноді отримують 150 євро. Через скрутний фінансовий стан, за цю платню вони згодні здавати купу аналізів, щоденно робити гормональні ін’єкції, перенести під загальним наркозом невелику операцію. Далеко не завжди лікарі попереджають і про всі можливі ризики. Гормональна гіперстимуляція в деяких поодиноких випадках спричиняє безпліддя, й відомо кілька випадків, коли донори вмирали. Одна з головних причин, чому Європарламент закликає заборонити торгівлю яйцеклітинами, - це охорона здоров’я жінок. У донорстві в жодному разі не повинні переважати фінансові міркування. Подбати про це – справа національних законодавств.”

Серед усіх репродуктивних технологій, що їх пропонує львівський приватний медичний центр Інтерсоно, програма „донації яйцеклітин” є найдорожчою. Клієнтам вона обходиться, разом з медикаментами, в 15 300 гривень. Що ж до платні донору, то на веб-сайті центру міститься така інформація: „Ми компенсуємо витрати часу, витрати на проїзд та інші витрати винагородою.” Ми запитали директорку закладу Олену Мороз, чи могла б вона назвати конкретну суму, що її отримує жінка, яка дає яйцеклітини. Якщо, звичайно, це не комерційна таємниця:

„Загалом, рівень цін у клініках приблизно однаковий, адже витрати на медичні матеріали у всіх теж майже однакові. Ми можемо говорити про середню компенсацію. Як правило, винагорода коливається від 300 до 500 доларів. Це залежить від іміджу закладу й від того, скільки він має клієнтів. Однак, хочу наголосити, що більшість жінок, українських донорів, і це дуже приємно, все ж таки дає яйцеклітини з альтруїстичних міркувань. Тобто, вони хочуть допомогти. І коли жінки чують, що за це вони ще й можуть отримати компенсацію - за їхні витрати часу, за те, що вони приймали медикаменти, за те, що їм робили наркоз - вони цьому дуже тішаться. Але 50 відсотків наших донорів приходять за оголошенням, не очікуючи якоїсь винагороди. Ними справді керує людське бажання допомогти”.

В одному з інтерв’ю директорка львівського репродуктивного центру сказала, що в майбутньому очікується такий наплив бездітних пацієнтів, що їх доставлятимуть ледь не чартерними літаками. На запитання, а чи вистачить на всіх „молодих, свіжих” яйцеклітин, чи не перетворяться українські жінки на професійних донорів-постачальників ембріонального матеріалу, Олена Мороз відповіла так:

“Навіть, якщо так і буде, то чому б ні? Сьогодні донорство офіційно дозволено, цей процес урегульований законодавчо. Таку ж практику мають інші країни. Зокрема, Естонія та Греція. У Сполучених Штатах це також офіційно дозволено. Більше того, на відміну від України, там донорство яйцеклітин не є анонімним. Беручи до уваги досвід останнього року, й виходячи з того, скільки іноземних клієнтів тепер звертається до центру, напрошується думка, що наші послуги насамперед є дешевшими, й, відповідно, подружнім парам є сенс їхати сюди.”