Духи берлінських цвинтарів

До місць захоронень у НДР не виказували особливої пошани. У 1961 році режим дозволив будувати Берлінський мур посеред історичного цвинтаря Інвалідів. Духи уславлених прусських генералів, які були там поховані, звісно, не могли цьому опиратися. Під час будівництва муру третину всіх могил, яким було подекуди за двісті років, просто знищили. Усе це - аби звільнити місця для широкої бетонної борозни та спостережних башт із прожекторами-шукачами.

Цвинтарний спокій теж не вічний

Менш ніж за кілометр від цвинтаря Інвалідів розташоване міське кладовище Доротеї, яке існує ще з XVIII століття. На щастя, воно було достатньо далеко від муру. Нині поміж старовинних плит швендяють кицьки. Під розлогою тінню шовковиць і платанів поховані письменники Бертольд Брехт, Генрих Манн та Криста Вольф, архітектор Карл Фрідрих Шинкель і колишній президент Німеччини Йоганнес Рау.

У Берліні нараховується понад 230 цвинтарів, які займають 1200 гектарів землі. Здавалося б, розлоге місце для вічного спокою. Проте в Німеччині могили… винаймаються в оренду - спершу щонайменше на двадцять років, а потім родичі померлих можуть продовжити договір за додаткову платню. Якщо вони цього не зроблять, могила буде знищена, місце - переоране та звільнене для нового покійника.

Спеціалізовані кладовища: зірки, атеїсти, самогубці…

Втратити місце на цвинтарі не ризикують лише дуже відомі небіжчики. Догляд за їхніми могилами оплачує місто. Найбільше відомих людей поховано, либонь, на Шонеберґу. Там знайшли вічний спокій такі зірки, як акторка Марлен Дітрих та модний фотограф Гельмут Ньютон.

Одне з кладовищ, які навіюють моторошний смуток, розляглося в лісі Ґрюневальд. Не тільки тому, що воно старезне й розташоване в далекому закутку лісу, а й через зловісну історію. Зовсім поруч повертає один із притоків Ельби - Гавель. У XIX столітті сюди постійно зносило течією трупи покійників, які втопилися напідпитку чи покінчили життя самогубством. Церква вважала самогубство смертним гріхом, тому таких небіжчиків суворо заборонялося ховати на церковних кладовищах. У 1879 році місцева адміністрація знайшла практичне рішення: могили для невпізнаних загиблих дозволили копати в лісі Ґрюневальд. Тому за ним і досі збереглася назва "Цвинтар самогубців".

Та це не єдиний своєрідний цвинтар у Берліні. У 1847 році на місці теперішнього району Пренцлауер Берґ відкрили Цвинтар атеїстів. Відколи його в 1990-х роках переробили на парк, тут можна побачити багато молодих матусь із дитячими візочками. Над ворітьми біля входу досі зберігся напис: "Творіть добре й гарне життя тут, не існує ні потойбіччя, ні воскресіння". Іншими словами, насолоджуйтеся життям, поки воно триває! Дуже прогресивна думка для середини ХІХ століття.

Зовсім інший настрій панує на Єврейському кладовищі в північно-східній частині міста, яке вважається одним із найгарніших у Берліні. Засноване в 1880 році, воно є також найбільшим єврейським цвинтарем Європи зі 115 тисячами могил. Там поховані переважно євреї, що загинули в часи Голокосту. Цвинтар використовують і донині.

Надто багато вільних місць

У останні роки різко зріс попит на альтернативні похорони - кремацію чи захоронення в морі. У результаті на деяких цвинтарях з'явилося… надто багато вільних місць, тож, адміністрація в майбутньому планує раціональніше використовувати їхні території.

"Це місця спогадів і трауру, розслаблення і спокою, а також середовище життя живих організмів", - можна прочитати на сайті управління розвитку міста. Берлінців навіть заохочують користуватися кладовищами як парковками. Із належною повагою, звичайно.

Чимало людей також бігають попри цвинтарі вранці, насолоджуючись сонячною погодою, співом птахів та милуючись білками, лисицями й іншими тутешніми мешканцями. Після всього цього мимоволі спадають на думку слова письменника Теодора Фонтане: "Ніщо не є таким живим, як кладовище".