Релігієзнавець: Заяви Філарета можуть зашкодити православ'ю

Пане Антошевський, як відомо, почесний Патріарх Православної церкви України (ПЦУ) Філарет днями виступив із досить несподіваною заявою про чинність Київського Патріархату. Водночас у мінкульті України наполягають, що ця організація "фактично і юридично припинила діяльність" після заснування ПЦУ. То що ж відбувається з правової точки зору?

У мінкульті пояснюють, що як релігійна організація вони ліквідовані і перереєстровані як структура Православної Церкви України (ПЦУ). Але ще ж триває процес перереєстрації статутних документів громад, які існували в Українській православній церкві Київського патріархату (УПЦ КП) або Українській автокефальній православній церкві (УАПЦ). Вони мають бути приписані до певних єпархій. Тобто, Київський патріархат представлений на рівні окремих юридичних осіб (громада, монастирі, братства, місії тощо), але якщо брати релігійні організації загалом, то зареєстрований статут ПЦУ і вже припинили існування релігійні центри УПЦ КП та УАПЦ. Навіть якщо цей процес не завершений з юридичної точки зору, то з канонічної вони вже точно перестали існувати. 

Як же тоді тлумачити заяви Філарета щодо чинності УПЦ КП?

Це пролунало не раптово, адже про це він говорив від початку цього року. Була інформація, що за день до об'єднавчого Собору представники Константинопольського патріархату мали виїхати з Києва, оскільки Собор міг бути зірваний. Вже тоді були амбіції Патріарха Філарета, який бажав легалізації Київського патріархату, чого відбутися не могло. Усе відбувалося за тим порядком, який визначали у Константинополі. Філарет неодноразово показував, що йому не зовсім це подобається. Думаю, що його хтось запевнив, що якщо він зараз скличе помісний Собор, то отримає підтримку і вони зможуть проголосити патріархат ПЦУ, а він є патріархом уже. Навіть коли торік було прийнято рішення про відновлення Київської митрополії у складі Константинопольського патріархату, то Філарет говорив, що назовні є Київська митрополія, а усередині він є патріархом. І цю думку він повторює ще раз, але вже у такій формі: назовні церкву ПЦУ представляє Епіфаній, а усередині - він.

Тобто тут гору беруть особисті амбіції?

Так, він цього не приховує. У його інтерв'ю ця думка лунала неодноразово. Філарет говорить відверто, навіть не звертаючи увагу на те, що це може бути не зовсім канонічно, або бути перешкодою для визнання ПЦУ. Його хвилює радше питання влади у межах України. Зрештою, вони (УПЦ КП - Ред.) роками існували без легальних контактів з іншими православними церквами. 2008-го року теж ішло вже до об'єднання українських церков, але постійно цей процес зривався, бо не було щирості у стосунках. Крім того, вже тоді постала проблема патріархату, адже Філарет не хотів бути митрополитом. Процес у 2008-му році закінчився так і не розпочавшись. Зараз же була підтримка патріарха Константинопольського Варфоломія і адміністрації президента України, щоби цей процес довести до кінця. Так і сталося, але патріарх Філарет не дуже змінив погляди на своє місце у церкві. В інтерв'ю він говорив, що оскільки зараз є митрополія, то відповідно наразі митрополитом є Епіфаній і він перед собором робив все, щоби Епіфаній очолив об'єднану церкву. Тепер же, коли він бачить, що чекати на патріархат доведеться довго, а йому вже 91 рік, то і пішов на радикальні кроки.

Чим це загрожує українському православ'ю, визнанню ПЦУ сестринськими церквами інших країн?

Це може призвести до розколу в ПЦУ і відновлення Київського патріархату. І це буде розкол дуже болючий для свідомості людей. Думаю, що православний світ дуже стежить за тим, що відбувається в Україні. Неодноразово висловлювалися зауваження, що відбулася легалізація (нехай і у ролі митрополита) Філарета. Як пам'ятаємо, він був під анафемою Московського патріархату, яка була знята Вселенським патріархом. Він дістав канонічний статус, але у сані митрополита. У цьому статусі він був до того, як він почав розкол. І цей статус "почесного Патріарха" ніде не прописаний. У практиці православних церков такого поняття немає. Це неофіційний статус.

Як цією ситуацією можуть скористатися у Москві?

Там шукають прецеденти, щоби усунути Патріарха Варфоломія. Якщо би інші православні церкви почали підтримувати певну позицію, чи у середовищі Константинопольського патріархату знайшлися б ті, хто теж незадоволений Варфоломієм, то могла б статися більша проблема. Москва б зміцнила свої позиції. Це питання не просто української церкви, а глобальнішого характеру. Тому, кроки, що робляться неканонічно, кроки заради амбіцій, можуть зашкодити загалом православному світові.