"Росія - це не демократія"

Олександр Солженіцин вже давно не дає жодних інтерв"ю. Однак у перші дні нового року 85-річний письменник зробив виняток для швейцарського тижневика "Вельтвохе". У письмовій розмові з представником часопису Петером Холенштайном, що велася за допомогою факсу, найбільший російський письменник сучасності висловлює свою точку зору на цілий ряд актуальних не лише для Росії проблем. Принагідно повідомляємо нашим слухачам, що наступний матеріал базується на німецькому перекладі інтерв"ю, а не на його російському оригіналі.

Олександр Солженіцин називає політичну систему Росії олігархією в арістотелівському сенсі слова - коли державою управляє обмежене число людей. Поняття "олігарх" у Росії застосовується неправильно - як синонім фінансового магната. Так, Росією управляє закритий політичний клас, відчужений від народу, а народ не має жодного впливу на свою долю. А отже, Росія - це не демократія, робить висновок письменник.

Ще з 1973 року, - каже Солженіцин, він попереджав, що, по-перше, перехід від тоталітаризму до демократії може бути лише поступовим та обережним, інакше настане хаос. А по-друге, демократію можна будувати тільки на основі "малих просторів" (як у Швейцарії), і тільки разом зі зростанням досвіду як керівництва, так й інших учасників демократичного процесу можна продовжувати її розбудову на наступному державному рівні. В Росії перший принцип було грубо порушено, а другий взагалі не застосовано, - наголошує письменник.

Водночас Олександр Солженіцин дотримується точки зору, що така велика країна як Росія потребує сильного президента і чіткої ієрархії, яка б гарантувала дотримання законів. Але вона також потребує сильних органів самоврядування, які б походили з місцевих громад. При цьому президент і органи самоврядування повинні діяти скоординовано. За царя Олександра ІІ (1818-1881) це частково було саме так, але тільки в повітах і губерніях, - нагадує Солженіцин.

Що ж стосується системи виборів до Державної думи Росії, то, на думку письменника, вона наполовину представляє не народ, а лише інтереси партій. Партійні парламентарі не обираються народом, вони не мають конкретного електорату, а тому не є "представниками народу". Вони виконують лише волю своєї партії, а таким чином - волю тих, хто її фінансує.

Відповідаючи на запитання тижневика "Вельтвохе", як можна розв"язати чеченський конфлікт, Олександр Солженіцин розповів, що від часу його заслання в п"ятдесятих роках він добре знайомий з чеченським національним характером. Ще 1992 року він порадив президенту Єльцину піти назустріч прагненню чеченців до незалежності й дати їм державну самостійність. Війна, що її розпочав Єльцин 1994 року, була, на думку Солженіцина, великою помилкою. Пізніше, з 1996 до 1999 Чечня була фактично самостійною. Однак чеченці використали це не для мирної розбудови держави та економіки. Значно більшою мірою вони займалися розбійницькими нападами, масовими крадежами худоби та захопленням заручників. До того ж було фізично викорінено населення російського походження. До Чечні з усього світу з"їхалися арабські бойовики, там готували терористів і створювали склади зброї. У Росії не було жодного іншого виходу, як прийняти цей воєнний виклик. Сьогодні ситуація там абсолютно заплуталася. Розплутати її буде дуже тяжко і це потребуватиме багато часу, - прогнозує в інтерв"ю швейцарському тижневику "Вельтвохе" Олександр Солженіцин.