Різдво за ґратами

Єва Шааф хотіла за ґрати. Жінка каже, що її завжди зворушувала фраза з Нового Заповіту: „Я був у тюрмі, й ви до мене не прийшли”. Уже 15 років Шааф працює тюремною духівницею. У тому числі в тюрмі Кельн-Оссендорф, найбільшій у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія. Тут відбувають покарання близько 1200 в’язнів – чоловіків і жінок.

Жінкам важче, ніж чоловікам

Найбільше роботи в Єви Шааф саме зараз, у різдвяні дні, коли у багатьох в’язнів посилюється депресія.

„Увесь вир почуттів, увесь цей кітч і споживчий терор, пов’язаний з Різдвом, коли всі тільки й думають про те, що купити і де купити, без перешкод через телебачення та інші ЗМІ потрапляє до в’язниці. Складається таке враження, що на волі всі щасливі, сидять при свічках і їдять тістечка. А тут усі один від одного відокремлені”.

У тюрмі Різдво – це час кризи. Приватна катастрофа на площі у вісім квадратних метрів. Особливо тяжко в цей час жінкам, каже Єва Шааф:

„У них посилюються почуття провини за те що, потрапивши в тюрму, вони зашкодили своїм дітям. А ще страх – щоб буде далі?”

У жіночій частині тюрми стіни пофарбовані в світло жовтий колір. Це має трохи піднімати настрій, зважаючи на вікна з ґратами, каже тюремна духівниця. Але Марії Олівар це не допомагає. Сорокарічна жінка з Домініканської республіки на межі нервового зриву. На порозі вже друге Різдво за ґратами, яке вона проведе без своїх дітей. Двоє з них уже дорослі, але одинадцятирічний син досі чекає на повернення матері:

„Торік я йому пообіцяла, що наступне Різдво ми зустрічатимемо разом. Але я знову не з ним. Два тижні тому він був тут і я сказала, що поки не знаю. Торік він був дуже засмучений, бо був на Різдво лише з батьком”.

Марія Олівар сидить у Кельнській тюрмі вже півтора роки. За наркотики, каже вона, і не хоче розповідати подробиці. З покаранням вона змирилася, а з розлукою з дітьми – ні.

„Я плачу за свою провину. Я порушила закон. Я готова платити. Але найбільше покарання для мене це те, що я не можу відвідувати дітей. Вони хочуть розлучити мене з дітьми”.

Бойовики замість різдвяних мелодій

Чоловіки менше потерпають під час Різдва. Їхній метод – не думати.

Марґрет Кальшойер уже понад чверть століття працює тюремним психологом. Її підопічні – дорослі чоловіки. Різдвяна музика в тюрмі – такого вона не може собі уявити. Це було б занадто. Намагаючись не думати про Різдво, в’язні дивляться бойовики, або спілкуються через вікно, каже Кальшойер:

„У принципі ми проти нічного спілкування через вікно. Але для в’язнів дуже важливо мати цю можливість на той випадок, коли їм уночі погано. Тоді вони знають, що можуть поспілкуватися з сусідом через вікно”.

Зв’язок із зовнішнім світом хоч і обмежений, але існує. В’язням дозволяється телефонувати раз на два тижні. Щомісяця дозволено три побачення. Тому в тюрмі люди знову починають цінувати листи й картки – засоби комунікації, що, здається, вимирають у сучасному світі.

Різдвяний пакунок: кава і цигарки

Найбільша радість на Різдво – передача, пакунок не важче п’яти кілограмів. Особливо бажані кава і тютюн. Алкоголь теж, але його передавати заборонено. Жодної романтики. Всі пакунки перевіряє персонал тюрми, тому вони приходять в розкритому й інколи розтрощеному вигляді.

Перед тюремними воротами чекає Єва, 26-річна дочка Марії Олівар. Вона приїздить до Кельна за 100 кілометрів із Дормунда, щоб навідатися до матері. Поки та в тюрмі, Єва доглядає за молодшим братом. Але найбільше її непокоїть не те, що мати за ґратами, а те, що може бути потім. Депортація. Власті зараз вивчають це питання і дуже вірогідно, що Марію Олівар депортують з Німеччини у Домініканську республіку. Єва Олівар:

„Я щодня молюся, щоб цього не сталося і сподіваюся всім серцем, бо вона потрібна нам тут!”

За матеріалами кореспондентів