Сатирична комедія "Він знову тут": селфі з Адольфом Гітлером

"Чи він колись зникав?" - можливо, саме так потрібно було б поставити питання. Адже в головах німців ім’я Адольфа Гітлера посідало чільне місце й усі 70 років після завершення Другої світової війни. Бо загалом кожна дитина в Німеччині найпізніше у школі вивчає щось про прихід Гітлера до влади 1933 року, геноцид 6 мільйонів євреїв та Другу світову війну - усе це під соусом: "Аби це ніколи не повторилося знову".

Німці пишаються ґрунтовним переосмисленням та переборенням власного минулого, натомість своїми народом і державою вони пишаються значно менше. Довгий час німці мали, приміром, досить обережне і навіть дещо "сковане" ставлення до державного прапора чи гімну. Так було до того, поки в Німеччині не провели Чемпіонат світу з футболу 2006 року. Тоді ФРН раптом стала "літньою казкою" - саме з такою назвою того року на телеекрани вийшов документальний фільм про підготовку та участь національної збірної Німеччини з футболу в домашній першості.

Новий імідж Німеччини

Картина масових гулянь, під час яких люди розмахують чорно-червоно-золотим німецьким прапором, раптом стала суспільно прийнятною - як форма нової національної гордості німців. Гордості, яку за кордоном більше не сприймали як щось агресивне, а навпаки - якщо щось привабливе й навіть симпатичне. Важко повірити, але вже під час Чемпіонату світу 2014 року нормальність такої поведінки фанатів на вулицях Німеччини вже ніхто більше навіть не піддавав сумніву.

Окрім хіба що творців німецької кінострічки "Він знову тут" ("Er ist wieder da"). Вони відправили переодягнутого в Адольфа Гітлера актора Олівера Масуччі - відверто маловідомого німецькій публіці - у гущу масових святкувань фанатів німецької футбольної збірної. І як відреагували останні? Вони горланили і радісно зустрічали гостя, фотографувалися з ним на пам’ять та навіть здіймали руку в нацистському вітанні. І той факт, що публічна демонстрація цього жесту в сучасній Німеччині є протизаконною, схоже, нікого особливо не турбував.

"А що, якби…"

Звісно, жоден із цих футбольних фанатів не думав, що перед ним стоїть "справжній" Гітлер. Їм було зрозуміло, що йдеться, ймовірно, про зйомки фільму, а чоловік перед ними - актор. І тим не менш ідея зняти ці документальні сцени і використати їх у фільмі - геніальний хід під час екранізації однойменної книжки.

Свій роман "Він знову тут" німецький журналіст Тімур Вермеш представив іще 2012 року, він швидко став бестселером - лише у Німеччині було продано понад 2 мільйони примірників. Окрім того, були продані ліцензії на переклад роману 41 мовою, зокрема у США, Англії, Франції, Росії, Японії та Китаї.

Загальна ідея роману полягає в тому, аби уявити: а що сталося б, якби Гітлер сьогодні повернувся до Німеччини? І ця ідея реалізується буквально: "справжній" Адольф Гітлер раптом прокидається на тому місці, де колись був розташований "бункер фюрера", у центрі Берліна - неподалік непримітного багатоквартирного будинку. Гітлер почувається дуже розгубленим, прогулюючись цілковито чужим для нього Берліном. Попри те, що він постійно повторює, мовляв, він є "справжнім Гітлером", ніхто йому не вірить. Та раптом він випадково потрапляє у кадр одного бульварного журналіста, в якого з’явилася ідея, як можна використати колишнього нацистського диктатора. Гітлер виступає у низці німецьких ток-шоу - як певного роду комедійний номер. Люди сміються - попри те, що жарти часом є на рівні нижче пояса. 400 сторінок тексту, написаного від імені Гітлера. Як можна таке екранізувати?

Не перша екранізація режисера

Режисер фільму "Він знову тут" Давід Внендт уже одного разу екранізував роман, який через свою радикальну суб’єктивність вважали таким, що не піддається екранізації. Ідеться про фільм на основі книжки німецької телеведучої британського походження Шарлотте Рош "Feuchtgebiete" (в перекладі - "Вологі ділянки" або ж "Заборонена територія" - Ред.), яка теж свого часу стала бестселером у Німеччині. Він же свого часу вже заглиблювався у світ неонацистської сцени в Німеччині, коли працював над фільмом "Kriegerin" ("Жінка-воїн"), головна героїня якого - молода жінка зі Східної Німеччини, повна ненависті до іноземців, поліції та власне всіх навколо неї.

Та в новому фільмі режисера йдеться не стільки про праворадикальне середовище Німеччини як таке, скільки про питання: як реагують люди на вулицях, коли вони стикаються з ідеологією правого штибу і водночас дають їм відчуття (за допомогою образу Адольфа Гітлера), що їх чують, перебувають на їхньому боці.

Ті, хто працював над стрічкою, проїхалися усією Німеччиною із актором в образі Гітлера. І всюди вони бачили схожі сцени: перехожі, які з посмішкою на обличчі вітали Гітлера, який проїжджав в автомобілі повз них. При цьому вони займали позицію "струнко", здіймали праву руку вгору та робили при цьому фото. Але це ще не найгірше. Дехто навіть залюбки використовував нагоду вилити душу цій реінкарнації "фюрера": одна господиня лавки з продажу ковбасок скаржиться на іноземців, яким буцімто дозволено поводитися в Німеччині негідно, і заявляє, що у всьому винні докори сумління німців, які вони мають від часу завершення Другої світової.

"Я побачив тиху розлюченість у суспільстві, яка мені нагадала 1933 рік, хіба що слова "Politikverdrossenheit" (загальна втомленість населення від політики - Ред.) тоді ще не було", - каже Гітлер в одній зі сцен фільму.

Розмита межа між грою та реальністю

Усе це, звісно, зумисне перебільшення. Адже йдеться зрештою про комедію - жанр, для якого перебільшення є виправданим засобом. Утім, проблематичним у новому фільмі є, приміром, той факт, що не всі сцени, які видаються документальними, й насправді є такими. Приміром, Гітлер зокрема відвідує у стрічці офіс сучасної німецької праворадикальної Націонал-демократичної партії (НДПН) у берлінському районі Кепенік. Але зустрічається він там не зі справжніми функціонерами партії, а з акторами. Та дехто з глядачів, дивлячись фільм, цілком може цього не помітити.

Тим не менш, усе це можна пробачити новому фільмові, адже коли ще на екрани виходив німецький фільм із такою великою кількістю чорного гумору та глибоким політичним змістом? Що аж хочеться сказати: "Нарешті він знову тут!" Ні, не Адольф Гітлер, а фільм, який з гумором і в той же час по-розумному й зовсім но-новому тематизує питання ставлення німців до колишнього нацистського "фюрера". Наскільки суттєвим є відсоток людей у Німеччині, які відкрито або приховано висловлюють підтримку НДПН чи навіть кажуть у розмовах із товаришами за келихом пива, що за Гітлера було не так уже й погано, чи беруть участь у протестах проти біженців? Вирахувати якусь конкретну цифру вкрай важко.

Два обличчя Німеччини

У нещодавній акції правопопулістського руху Pegida у Дрездені взяли участь близько дев’яти тисяч людей. Зважаючи на те, що в Німеччині проживає понад 80 мільйонів, це не так уже й багато. Більшість німців у ці дні демонструє зовсім інше обличчя німецького суспільства - привітне і гостинне ставлення до біженців. Та попри це новий фільм Давіда Внендта чітко дає зрозуміти: нацистський злочинець Адольф Гітлер як постійне попередження про небезпеку праворадикальної ідеології не настільки вже й глибоко закарбований у головах німців, як би нам хотілося думати - причому як молодших, так і старших.

Незадовго перед стартом фільму в країні знову почали дискутувати на тему: а чи не може бути так, що Гітлер дійсно вижив після завершення Другої світової війни? Цю дискусію спричинила поява в США документального фільму, автори якого спробували провести розслідування, пішовши "слідами Гітлера" після 1945 року.

За даними журналістів, американська спецслужба ФБР протягом кількох років після завершення війни намагалася відслідкувати гадане місцезнаходження "фюрера" нацистів в Аргентині та Бразилії. Загалом автори фільму проаналізували сотні таємних документів ФБР, які були розсекречені лише 2014 року. Згідно з ними, не можна виключати, що Гітлер і його дружина Єва Браун зовсім не покінчували життя самогубством у бункері в Берліні, а просто заховалися від громадськості. У фільмі навіть показують кадри, які нібито мають слугувати доказом наявності в ті часи тунелю, який з’єднував так званий "бункер фюрера" із летовищем Берлін-Темпельгоф. З середини грудня 2015 року цей восьмисерійний документальний фільм мають показати і в Німеччині. "Ви не можете мене позбутися, - каже Гітлер наприкінці фільму "Він знову тут". - Я - частина вас".