Сергій Жадан: На фронті література сприймається гостріше

Маленьким шедевром і "живим пам’ятником" Харкову - місту, над яким нависла небезпека, назвав роман Сергія Жадана "Месопотамія" рецензент німецького журналу Der Spiegel. Книжка добре відомого і в Німеччині українського письменника нині вийшла в перекладі німецькою. Це дев’ять історій, дев’ять біографій і вірші Жадана, які теж стосуються героїв "Месопотамії". Чому, до речі, роман називається саме так?

Сергій Жадан: Ну, по-перше, там є реальна прив’язка до географічних особливостей Харкова: старий Харків лежить між двох річок, на своєрідному півострові. А по-друге, тут є посилання на міфологію, на Вавилон, програється набір історичних, культурологічних стереотипів. Мені хотілося написати книжку про людей, з якими я живу в одному місті, з якими я бачуся щодня на вулицях, але написати так, щоб вони були зрозумілі тим, хто ніколи у Харкові не був.

DW: Історії Ваших героїв побудовані, як житія святих. Ці люди для Вас справді святі?

Радше навпаки: для мене святі - це люди, з якими за вдалого збігу обставин можна зустрітися на вулиці. Прийом тут такий: беруться старі легенди, біблійні персоналії або якісь сюжетні лінії, асоціації та інсталюються в нашу дійсність.

Der Spiegel - найвідоміший, найсерйозніший і найавторитетніший інформаційно-політичний журнал Німеччини. Він рідко присвячує тим чи іншим книжкам навіть короткі рецензії, а тут - одразу дві сторінки. Як Ви думаєте, чим ці історії про Харків такі цікаві журналу та його читачам?

Звісно, дуже хочеться думати, що рецензенту Der Spiegel особливо цікава література, українська література. Але я розумію: тут спрацьовує той фактор, що Україна сьогодні так чи інакше перебуває в центрі уваги у зв’язку з не дуже веселими, трагічними подіями. Напевно, німецькі читачі намагаються щось для себе зрозуміти: що там на Сході відбувається, що це за країна, що за народ, який там живе.

Але Ви пишете про мирний час, війни в романі немає…

Так, справді, ця книжка не про війну, не про революцію, і той, хто шукає там відповіді на якісь політичні питання, буде дещо розчарований.

Тим не менш, поговоривши з Вами, журналісти Der Spiegel дали публікації про книжку заголовок (у лапках, оскільки це цитата, Ваші слова): "Ми переможемо". Фраза ця більше личила б солдатові, політикові, а не письменнику…

Дивлячись як розуміти ці слова. Для мене тут не йдеться про воєнну перемогу, взяття міст і тому подібне. Я мав на увазі, що Україна вистоїть як держава, суспільство українське вистоїть як суспільство і що у нас усе буде добре. Тобто, жодного реваншизму чи мілітаризму в цих словах немає.

Ви їздите до лінії фронту, виступаєте там із літературними читаннями. Невже література потрібна на фронті?

Ви знаєте, потрібна, як не дивно це звучить. І література потрібна, і музика. Вони потрібні як частина того життя, яке було у всіх у нас до війни. Це те, що пов’язує нас із мирним часом, із якимись нормальними, звичайними ситуаціями, те, що нас виховувало, формувало. І люди там, на фронті, дуже гостро, дуже тонко все це відчувають. Змінилося ставлення в людей до культури загалом. Це не означає, що в нас з’явилося більше читачів або більше слухачів. Але змінилася глибина емоційного сприйняття, рівень чутливості, все почало сприйматися гостріше.

Ви часто буваєте і виступаєте в Німеччині. Як би Ви оцінили ставлення німецьких читачів до Вашої літератури, до України?

Не можу жалітися. Мене часто запрошують, із цікавістю слухають. Такі зустрічі і для мене дуже цікаві, тому що німецька літературна публіка дещо відрізняється, наприклад, від нашої, української. Вона уважніша до деталей, уважніша до тексту. Ну, звісно, постійно питають про ситуацію в Україні, про те, що відбувається на Сході, про відносини України та Росії… Дивно було б, якби не питали, адже інформація з перших рук всіх цікавить, вона для всіх важлива.

Кожен літературний вечір закінчується розмовами про війну, постійно питають, чим можуть допомогти німці, Захід загалом. Я намагаюся відповідати в тому ключі, що треба менше довіряти пропаганді, а формувати свою власну думку, своє власне ставлення до подій в Україні. Я не займаюся агітацією, не займаюся пропагандою, але, звісно, не приховую того, що сам думаю, а саме: що в Україні немає ніякої громадянської війни, що вона веде війну з сусідньою державою, яка використовує частину громадян нашої країни, нацьковуючи їх на інших громадян нашої країни.

Роман "Месопотамія" вийшов нині німецькою, а російською - ні, хоч Ваші попередні книжки видавалися в Росії та дуже добре читалися. Чи готується російське видання?

Ви знаєте, є переклад. І є підписаний зі мною договір про видання російською. Він був підписаний ще до початку війни, до початку подій у Криму і на Сході України. Тож домовленість із одним із російських видавництв існує, але книжка поки що не виходить. Я зі свого боку теж не форсую події. Адже якщо, скажімо, російські видавці запросять мене на презентацію, то я напевне не поїду до Росії виступати. Сьогодні в Росії арештовані й сидять декілька громадян України, яким інкримінуються якісь дивні речі, яких судять… Я маю на увазі і Надію Савченко, і хлопців із Криму… І їхати до такої країни з якимись літературними виступами - це було б, мֹ'яко кажучи, некоректно.