"Матильда": багато галасу, а фільм розчарував

Запеклі суперечки навколо "Матильди" точаться в Росії місяцями. Представники російської православної церкви та інших угруповань, які захищають царя та батьківщину, звинувачують фільм у богохульстві."Матильда" оповідає про дошлюбний роман майбутнього царя Миколи ІІ та польської прими-балерини Матильди Кшесинської.

Опоненти "богохульної" стрічки гнівно засудили її, навіть не переглянувши. Поборниця протесту, депутатка Держдуми від анексованого Росією Криму Наталія Поклонська, послалася винятково на короткий офіційний трейлер фільму. У розмові з DW Поклонська сказала, що не потрібно їсти ціле відро бруду, аби зрозуміти, що він погано смакує. Однієї ложки достатньо, вважає депутатка.

Прикрий фарс. Ще до початку прокату в Росії відбулися протести, лунало багато закликів заборонити "Матильду". Дійшло до нападів і провокацій, а виконавець головної ролі - німецький актор Ларс Айдінґер (Lars Eidinger) - не приїхав на прем'єру 23 жовтня в Москві через погрози. Усе це сумно та свідчить, що в Росії бракує розуміння, що таке демократія та мистецтво. Щоб оцінювати витвір мистецтва, слід його щонайменше побачити.

На жаль, із точки зору кіномистецтва "Матильду" не захистиш. Стрічка режисера Олексія Учителя не увійде до підручників з історії кіно. Фільм невдалий.

Що середнє між історичним епосом та камерною драмою

Багато хто сподівався, що "Матильда" буде великою захопливою картиною про останнього російського царя. Та це не масштабний історичний епос у традиції російського кіна а-ля Сергій Бондарчук ("Війна і мир"). Головна сюжетна лінія постійно губиться серед побічних.

"Матильда" не є і нестямною любовною історією. Якби фільм зосередили на романі майбутнього царя Миколи ІІ та балерини Матильди Кшесинської, то могла б вийти сильна мелодрама, захоплива історія людини, яка розривається між власною пристрастю та обов'язком правити державою.

Головна проблема "Матильди" в тому, що в стрічці змішали потрошку всього, однак дійство не є цілісним. Це трішки історичного кіна, трішки мелодрами, трішки балету. У стрічці використано як круті технічні спецефекти а-ля Голівуд (залізнична аварія на початку), так і камерні прийоми (нечасті сцени, в яких на екрані поєднано головних героїв). "Матильда" не може вирішити, чим вона є.

Невдалий вибір виконавця головної ролі?

Чи підходить Ларс Айдінґер на роль майбутнього царя? Про це можна довго сперечатися. Зі своїм слабким голосом та просто-таки боязкою манерою гри нерішучого спадкоємця трону Айдінґер виглядає трохи не на своєму місці.

Звісно, "Матильда" цілком могла б бути історією слабкого глави держави, психологічним портретом чоловіка, обраного для правління величезною імперією, для якого пристрасть важливіша за владу. Однак "Матильда" не зосереджується на портреті людини, яка переживає особисту кризу. Замість цього глядачі знову і знову спостерігають за рухом камери в пишно позолочених царських палацах.

Польська акторка Михаліна Ольшанська справляє краще враження в ролі балерини та коханої спадкоємця престолу, яка спершу досягла успіху, а потім потрапила в опалу. У погляді та міміці акторки простежується біль людини, яка прагне кохати, але не має на це права. Однак виконавиці нібито однієї з головних ролей і сценаристи, і режисер залишили у стрічці надто мало місця.

Замало мистецької цінності

Що ж залишається після перегляду "Матильди"? Кілька гарних балетних сцен (хореограф - Олексій Мірошниченко), розкішна музика (диригент - Валерій Гергієв), кілька привабливих сцен у помпезних декораціях (оператор - Юрій Клименко). Це дозволяє простежити, яким масштабним історичним полотном міг би бути цей фільм. А ще - думка, що з цього матеріалу міг би зробити інший російський режисер. Наприклад, Олександр Сокуров, Микита Міхалков (до націоналістичного періоду) чи його брат Андрій Кончаловський.

Усе це не має нічого спільного з тим, як у Росії дискутують про "Матильду" і сваряться через неї. Протести та критика видаються ще сміховиннішими, якщо переглянути стрічку в кінотеатрі. Історія кінематографу налічує чимало скандалів, суперечок про цензуру та негативних реакцій на фільми. Однак часто це не має нічого спільного з мистецькою цінністю самих витворів.