Скарби Алту-Дору: особливе вино з Португалії
8 серпня 2010 р.Виноробний регіон в долині цієї річки - Алту-Дору - занесено ЮНЕСКО до всесвітньої культурної спадщини. Саме тут розташований склад винної сировини компанії Niepoort. Португалець Дірк Ніепоорт очолює її вже у п'ятому поколінні. Будівля зовсім нова, її поставили частково за гроші Європейського Союзу. Та господар підкреслює, що дотації з Брюсселя не завжди приносять користь.
«ЄС виділяє гроші на викорчування старих виноградних лоз, саджання нових – і наші люди часто погоджуються робити певні речі лише заради грошей»,- каже винороб Дірк Ніепоорт.
Старі лози, як в Алту-Дору, є скарбом, підкреслює Ніепоорт. Він хоче його зберегти й відродити в цьому економічно бідному регіоні. «Наше майбутнє – в нашій неповторності, у 85 різних сортах винограду, які в нас є, та у місцевості, яка дає можливість робити неймовірно цікаві вина», - пояснює Ніепоорт.
Ubuntu, Drink me, Charme...
Чому, власне, лише портвейн, подумав господар і сьогодні з величезним успіхом створює головним чином червоні вина. Назви сортів – це взагалі окрема історія. "Ubuntu", наприклад, вироблено на честь чемпіонату світу в Південній Африці. Слово "убунту" позначає філософський напрямок, основоположну ідею нової Південно-Африканської Республіки, який приділяє особливу увагу поняттям вірності та лояльності в стосунках між людьми.
Звичайний сорт "Drink me", наприклад, має витримку від 10 до 40 років. А середній вік виноматеріалу для "Charme" – 70 років, хоча можна придбати й делікатес понад 100-річної витримки. «На етикетці завжди зображено щось смішне, відкрите, те, що приносить посмішку»,- розповідає Дірк Ніепоорт.
Своєю оригінальністю та готовністю до експериментів він вже став прикладом для наслідування в усій Португалії. Селища довкола винного підприємства Niepoort, які постачають виноград, це здебільшого так звані «вимираючі» населені пункти з великим відсотком літніх людей і масовою втечею молоді. Хоча саме сюди течуть брюссельські субсидії і їх помітно у нових табличках на дорозі, у щойно збудованому басейні, але на кількість робочих місць дотації ніяк не вплинули.
«Якби не сільське господарство, не було б жодної роботи. Молоді люди мають виїжджати в міста, щоб влаштуватися працювати»,- ділиться дівчина з селища Аліжо.
Аліжо набуває туристичної слави
Тим часом, мер Аліжо Жозе Каскарежо, хотів би залучити сюди побільше виноробів зі свіжими ідеями: «Ми робимо ставку на нашу культурну й історичну спадщину. Наприклад, намагаємось поєднати вино й туризм, щоб наша громада, нарешті, піднялась економічно».
Місцевий ентузіаст Луїш Баррош власними силами відкрив музей вина. Огляд експозиції завершується, звичайно ж, дегустацією. «У сільській місцевості важко інвестувати, - пояснює Луїш Баррош. – Але воно того варте. Я був практично на межі банкрутства, мав безліч проблем. Однак коли зміг-таки відкрити музей, ми у перший же рік мали 3 тисячі відвідувачів».
Автори: Захар Бутирський, Армін Вісдорф
Редактор: Леся Юрченко