Смертельна карусель, або Коротке життя сепаратистів Донбасу

Три роки тому почався зірковий час таких людей, як Володимир Макович. Коли у квітні 2014 року проросійські сепаратисти в Донецьку проголосили "народну республіку", в захопленій будівлі обладміністрації він зачитував "декларацію незалежності". Маловідомий Макович, який зі своєю сивою бородою був схожий на православного священика, став віце-спікером "Верховної ради", але вже через півроку відійшов на задній план. Про нього знову згадали, коли Макович помер 12 березня. Як повідомлялось - від пухлини мозку. Йому було 54 роки.

Смерть із засідки

Список живих і активних лідерів сепаратистів першої хвилі знову скоротився. Багатьох було вбито, як Михайла Толстих, відомого під позивним "Гіві". У лютому його кабінет під Донецьком обстріляли з вогнемету.

За декілька місяців до цього в ліфті був підірваний Арсен Павлов, він же "Моторола". Павлов був, можливо, найвідомішим росіянином, який воював на сході України з початку конфлікту. Керівники "ДНР" звинуватили в обох замахах  "українських диверсантів", Київ це спростував.

В Україні в таких випадках часто вказують на Москву і говорять про "чистки". За три роки близько десятка лідерів сепаратистів загинули від нападу із засідки. У Сергія Тарути, депутата українського парламенту, стосовно цього своє пояснення. "Йде боротьба за бізнес, - вважає Тарута, сам колишній великий донецький промисловець. - Віджимають склади, підприємства, не діляться і з'ясовують стосунки за допомогою автоматів". За його словами, якщо хтось з бойовиків  "поводиться не за інструкцією", відбувається його "стерилізація". Тарута з березня по жовтень 2014 року обіймав посаду голови Донецької обладміністрації.

Хворе серце в 46 років

Деякі відомі сепаратисти несподівано померли від хвороб, наприклад Валерій Болотов. Повідомлялось, що перший лідер "Луганської народної республіки" помер у січні у своїй московській квартирі у віці 46 років, за офіційною версією - від гострої серцевої недостатності. Деякі ЗМІ повідомляли про підозру на отруєння. Болотов пішов у відставку на піку війни, в серпні 2014 року, і відтоді вів малопомітне життя в Росії.

"Є думка, що Болотов пішов через конфлікти з російськими кураторами і військовими, які змушували обстрілювати своїх же", - говорить Олександр Єременко, викладач Східноукраїнського національного університету, який разом з вишем переїхав з Луганська до Сєвєродонецьку. За його словами, у Ігоря Плотницького, який замінив Болотова, таких проблем не було. Росія заперечує військову підтримку "ДНР" і "ЛНР".

Генадій Ципкалов був ще молодшим, йому було 43, коли восени 2016 року, як повідомили з Луганська, він вчинив самогубство в СІЗО. Його звинувачували у підготовці перевороту. І в цьому випадку звучали припущення про вбивство. Ципкалов був заступником Болотова і "прем'єр-міністром". З українського боку деякі згадують про нього як про "найадекватнішого представника тієї влади".

Особистих контактів не було, визнає Ярослав Галас, прес-секретар екс-голови Луганської військово - цивільної адміністрації Генадія Москаля. Але представники Києва домовлялися з сепаратистами за допомогою факсу про припинення вогню, наприклад, для виїзду ремонтних бригад. За словами Галаса, Ципкалов тримав слово.

Росіяни починають…

Чи були ці та інші смерті лідерів сепаратистів цілеспрямованою акцією Москви, сказати важко, зауважує Сергій Гармаш, шеф-редактор порталу "ОстроВ". Сам він з Донецька і зараз живе в Києві. Журналіст не виключив, що у випадку з "Гіві" це могла бути Служба безпеки України (СБУ). Якщо за цим стоїть Росія, то вона "прибрала не свідків, а суперників у встановленні контролю над регіоном". 

У кадровій політиці "ДНР" і "ЛНР" є закономірність, вважає Гармаш. Москва прибрала "явних росіян" і "явних прихильників приєднання до Росії". До першої групи Гармаш відніс Ігоря Гіркіна, відомого як "Стрєлков", та Олександра Бородая.

Гіркін, якого ЗМІ називають колишнім співробітником російських спецслужб, був "міністром оборони" в Донецьку до серпня 2014 року і пишався тим, що "натиснув спусковий гачок війни". "Прем'єр-міністром" тоді був російський політтехнолог з Москви Марат Баширов.

…і йдуть

Це був короткий період, коли росіяни на Донбасі були на виду. Коли війна палала на повну силу, всі троє повернулися додому, передавши посади тим, хто народився і виріс в Україні. Серед тих лідерів сепаратистів, кого відсунули від влади, Гармаш згадав Андрія Пургіна.

У Донецьку він був "заступником прем'єра" і був несподівано зміщений в 2015 році. "Пургіна прибрали після того, як була засвічена інформація, що він організовує референдум про приєднання до Росії", - пояснює журналіст. Сам Пургін такі плани заперечував.

Прихований контроль

Сьогодні, як і три роки тому, "народні республіки" перебувають під контролем Росії, впевнені Гармаш і Тарута, які в цьому розділяють точку зору Києва. Тарута оцінив вплив Москви в 95 відсотків: "Росія визначає головну політичну лінію, але залишається коридор, щоб маніпулювати, грабувати, заробляти величезні гроші".

Москва не виставляє свій вплив у Донецьку та Луганську напоказ, констатують співрозмовники. Українські ЗМІ у вівторок, 28 березня, повідомили про візит до Луганська помічника російського президента Владислава Суркова. Прес-секретар Кремля не став відповідати на питання, чи мав місце візит.

В Україні багато хто впевнений, що російські "куратори" на місцях є на всіх рівнях в "ДНР" і "ЛНР", але тримаються в тіні. Такі люди, як Олександр Казаков, якого Гармаш називає впливовим московським радником донецького лідера Олександра Захарченко, рідко з'являються на публіці. Казаков раніше проживав в Латвії, через проросійську діяльність у нього був конфлікт з латвійською владою, і у 2004 році його за формальною причиною вислали з країни.

Мабуть, найвідомішого росіянина в Донецьку зараз звати Захар Прилєпін. Відомий і на Заході письменник у лютому розкрив таємницю, що він - заступник командира батальйону в "ДНР". В Україні деякі оглядачі вважають, що роль Прилєпіна - заповнить порожнечу, яка виникла після вбивства відомих польових командирів.