Спадщина спецслужб, або Що робити з таємними документами минулого

На Заході багато політиків висловлювали скепсис, коли в процесі об'єднання Німеччини правозахисники з НДР вимагали відкриття документів штазі. Зрештою перемогли ті, хто наполягали. Перший, обраний возз'єднанню Німеччиною Бундестаґ, ухвалив закон стосовно документів "штазі" (Staatssicherheit - таємна служба колишньої НДР), який набрав чинності наприкінці 1991-го року. Відтоді кожен громадянин  має право вимагати ознайомлення зі своїми актами.  Близько 2,8 мільйонів людей це вже зробили.

Про те, що принесло безпрецедентне відкриття таємних документів для країн Південної Європи та колишнього Радянського Союзу, йшлося на міжнародній конференції у вересні у Берліні, в якій, зокрема, брав участь і керівник відомства з опрацювання архівів штазі Роланд Ян. Правозахисник, родом з Єни, з власного досвіду знає, як безцеремонно таємна поліція втручалася в приватне життя людей.

Право знати і захист інформації

Роланд Ян від самого початку домагався чітких правил стосовно поводження зі спадщиною штазі. Саме тому він і підтримував позицію колишнього канцлера Німеччини Гельмута Коля, котрий успішно оскаржив відкриття матеріалів, які були зібрані на його агентами "штазі".

Роланд Ян зізнається, що 1990-го року сам «ще абсолютно без всяких формальностей переглядав акти», однак вдячний за таку можливість. Водночас йому одразу стало зрозуміло, що для використання цих документів необхідні правові рішення. Найважливіше було забезпечити і свободу інформування, і захист даних людей. На думку Роланда Яна, метою мирної революції не було те, щоб «усі все бачили». Натомість дехто тлумачить рішення суду у справі Коля інакше, мовляв, дехто на Заході волів би приховувати щось зі свого минулого. Цей випадок яскраво ілюструє, наскільки суперечливим було і продовжує залишатися ставлення до поводження зі спадщиною "штазі" у Німеччині. Зміни до відповідного закону вносили вже багато разів. Кандидати на високі державні посади і в майбутньому повинні перевірятися на можливу діяльність за дорученням східнонімецьких спецслужб. Для Роланда Яна, котрий сам був жертвою колишнього ежиму, є справою честі домогтися, щоб з відомства з опрацювання архівів "штазі" пішли приблизно 45 співробітників, які раніше працювали на спецслужбу. Їхня подальша праця в цьому відомстві, за словами Роланда Яна, є «ударом по обличчю жертв». Однак ця ініціатива є суперечливою з політичної та юридичної точки зору.

Все пізнається в порівнянні

У Болгарії, наприклад, як йшлося на конференції, колишні співробітники спецслужб не мають права працювати в структурах, котрі займаються опрацюванням таємних архівів. Але не варто робити неприйнятних порівнянь, застерігає політолог Аннелі Уте Габані з Товариства Південно-Східної Європи. Опрацювання за допомогою правозахисників з колишньої НДР в об'єднаній Німеччині реалізовувалося у державному полі, «в якому демократичні інституції мали давню традицію, тобто на них можна було покладатися», - наголосила Габані на вирішальній відмінності Німеччини від інших країн.

Оскільки в країнах колишнього східного блоку еліти не могли змінитися за один день, то там часу до відкриття таємних документів минуло більше. Найскладнішою була ситуація в колишньому Радянському Союзі. Так, наприклад, представники з України та Латвії повідомляють про проблеми з одержанням доступу до паперів з центрального архіву в Москві. "Довга рука" колишнього КДБ може відігравати у цій справі вирішальну роль, зауважують оглядачі.

Також і в таких країнах, як Угорщина опрацювання архівів минулого просунулося не так далеко, як могло,  ідзначив Кристіан Унгвари з Інституту історії угорської революції 1956-го року в Будапешті. Спроби ставити питання про відповідальність у цій країні провалилися. Промовистим фактом, за його словами, є те, що нікого з впливових осіб не було засуджено.

У Польщі також були спроби зацікавлених сторін запобігти відкриттю актів таємної поліції, а також можливому притягненню до відповідальності за злочини. Але і в цій країні, так як і всюди, представникам старого режиму частково вдалося вчасно знищити найскандальніший матеріал. Кшиштоф Персак з Варшавського інституту національної пам'яті втішно оцінює те, що старі сили не змогли довго протриматися. Звичайно, людей змушували співпрацювати зі спецслужбами, але багато хто піддавався спокусі, що це збережеться у таємниці, каже Персак. «Це був пакт із дияволом», - відзначає дослідник, наголошуючи, що тримати ці документи закритими означало б узаконення цього пакту, тобто це було б остаточною перемогою комуністичної таємної поліції.

Європейська мережа

2008-го року в Берліні було засновано Європейську мережу з опрацювання таких даних, щоб поліпишити обмін досвідом. За словами угорця Кристіана Унгвари, структура, що існує вже протягом трьох років, може допомагати, але не варто покладати на неї надмірних очікувань. Тобто вона корисна для нього як для науковця, але не може перебрати на себе всі політичні завдання, які ще потрібно виконати. Адже історія комуністичної таємної поліції  та опрацювання її архівів є не лише справою дослідників. Для нього, так само, як і для інших учасників міжнародної конференції в Берліні, важливо, щоб суспільства в окремих країнах самокритично підходили до осмислення минулого. Але для цього їм бракує зрілості, підбиває підсумки Унгвари. Однак він сподівається, що ситуація зміниться, і не лише в його рідній Угорщині. Зрештою, і в Західній Німеччині серйозне опрацювання і переосмислення минулого почалося з протестів "покоління 1968-го". 1968 року у Німеччині були масові протестні виступи молоді, яка домагалася "остаточно порвати з нацистським минулим", викривши всіх високопосадовців, які могли бути причетними до нацистських щлочинів.

 

Автор: Марсель Фюрстенау / Наталя Неділько
Редактор: Євген Тейзе