Століття боротьби за штучну мову

Вивчити есперанто простіше, ніж нормальну мову, наприклад, англійську. Адже це штучна, або планова, мова. У ній, наприклад, лише 16 правил і жодних винятків. Сконструював її за десять років роботи варшавський окуліст Лазар Заменгоф у 1887 році. Кажуть, тоді ідеалісти, на кшталт нього, вірили: якщо у народів буде єдина на всіх мова, то у світі зникнуть війни. Вона й назву отримала відповідну: «есперанто». У перекладі - «той, що сподівається». За підручником Заменгофа почали вчитися тисячі людей, а його віршик зробили гімном.

Завдяки активності Союзу есперантистів, створеного після Другої світової, ця мова ледь не стала мовою міжнародного спілкування. Берлінський лінгвіст Детлев Бланке пояснює, чому так не сталося:

«Французькі політики переживали за роль французької. Адже не слід забувати: французька була мовою міжнародного спілкування, дипломатії. У цей час, у 20-ті роки, почала набувати значення англійська. І Франція дуже чутливо реагувала на мовні питання.»

Доба Гітлера і Сталіна - чорна сторінка і для есперанто. Космополітизм був не в моді, Заменгоф - єврей, відповідно, і його послідовники зазнавали переслідувань. У другій половині 20-го століття мова вже ніколи не стане такою популярною, як на початку. Вона так і залишиться «есперанто», у сподіванні на краще. Говорить Детлев Бланке:

«Я гадаю, що оскільки нам потрібна демократична мовна політика - а у Європі такої, звичайно, зараз немає - інтерес до есперанто буде зростати».