Депутатам у ФРН слід роз'яснити, що відбувається в Україні

DW: Пане Тарута, чому Ви вирішили запропонувати свою кандидатуру на посаду голови групи міжпарламентської співпраці з Німеччиною у Верховній Раді?

Сергій Тарута: У мене є великий досвід співпраці з Німеччиною: з 1989 року - в економічному плані; потім, коли був губернатором, - у політичному плані. У нас була влітку поїздка до Німеччини, ми зустрічалися з керівниками п’яти міністерств, з (керівником німецько-української парламентської групи у Бундестазі Карлом-Ґеорґом - Ред.) Вельманном обговорювали багато питань. На жаль, війна нам не дала можливості їх реалізувати. Коли я вже став депутатом, хотілося підняти співпрацю з Німеччиною на новий рівень. І я запропонував себе.

Які цілі Ви ставите як голова групи?

Ми повинні донести до німецького парламенту реальну суть того, що відбувається в Україні, оскільки багато хто її до кінця не розуміє. Крім того, показати, яку загрозу для майбутнього Європи становить те, що зараз відбувається. Повірте, у Донецькій області немає воєнторгів, де продають танки, "Гради", "Смерчі", "Урагани". Нинішній сценарій - більш довершений, ніж те, що відбувалося в інших гарячих точках: Придністров’ї, Абхазії чи Карабаху. У нас Росія пішла далі. Це не виключає імовірності того, що відпрацювавши механізми дестабілізації ситуації, вона не застосує їх в інших країнах.

Коли я був на Мюнхенській конференції з безпеки три тижні тому, Меркель (канцлерка ФРН Анґела Меркель - Ред.) і Штайнмаєр (міністр закордонних справ ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр - Ред.) говорили про те, що до 70 відсотків німців, на жаль, займають позицію невтручання в цей конфлікт, вважаючи, що це справа самих росіян та українців. І нам треба буде змінювати цю ситуацію, у тому числі і в парламенті.

За президентства Віктора Януковича група міжпарламентської співпраці не відзначалася особливою продуктивністю. Розкажіть, будь ласка, про Ваші конкретні плани та очікування.

Перший напрямок - нам необхідно мати постійний діалог на рівні наших груп для обговорення поточної інформації, тобто доносити оперативну, об’єктивну інформацію. Тому ми хочемо запросити представників групи з німецького боку до нас на Донбас, у Краматорськ. Також впливати на те, щоб кількість програм співпраці між Німеччиною та Україною була набагато більшою. По-друге, у Німеччини дуже великий досвід з енергоефективності. І ми хочемо, щоб вони були головними драйверами, які би допомагали Україні. Наступний напрямок - гуманітарна допомога переселенцям і постраждалим на Донбасі. У них уже є досвід, вони поставили вже кілька містечок: зокрема, в Запорізькій, Дніпропетровській областях. Але цього недостатньо.

Ще один напрямок - це інвестиції у відбудову всієї країни, в тому числі Донбасу. Є дуже багато програм, які матимуть швидку окупність. І ми сподіваємося, що ті кошти, які вже виділено - це 500 мільйонів євро - буде освоєно. На жаль, ми про це говоримо з серпня, коли канцлерка ФРН оголосила про виділення більше 300 мільйонів євро, але до сьогодні ще нічого не зроблено. А тут потрібен чітко налагоджений механізм взаємодії між територіальною, регіональною і центральною владами. Тому ми плануємо, що наступного тижня (починаючи з 2 березня, -Ред.) вдасться створити тимчасову спеціальну комісію з соціально-економічної відбудови Донбасу, і в рамках неї ми ще більше активізуємо рівень контактів між Німеччиною і Україною. Також ми плануємо з допомогою Ішинґера (організатор Мюнхенської конференції з питань безпеки Вольфґанґ Ішинґер - Ред.) і Штайнмаєра створити постійний круглий стіл з проблем Донбасу.

Пане Тарута, як би міг знадобитись сьогодні ваш досвід, який Ви отримали на посаді голови Донецької облдержадміністрації?

Дуже важливий напрямок - розвиток відносин між територіальними громадами. Це практика побратимських міст, яка, на жаль, зараз не працює. А вона би могла принести велику користь тим місцевим громадам як у плані вирішення поточних проблем, так і щодо досвіду в плані децентралізації влади, ефективності врядування і застосування нових технологій в електронному управлінні міським господарством. Наприклад, ми плануємо Маріуполь зробити містом-побратимом одного з міст східної Німеччини: після трансформації вони розвиваються навіть краще, ніж західнонімецькі міста. Дуже важливими є контакти між молоддю, школярами та студентами, між представниками міністерств освіти та охорони здоров’я, на рівні лікарів та педагогів.

Велике значення мають і культурні відносини. Слід враховувати, що я - в комітеті з культури і відповідаю за культурну спадщину, у мене багато знайомих і друзів як у Німеччині, так і тут. Ми раніше працювали з різними музеями Німеччини, хотілося би вивести це на нову платформу. Щоб ми показували не фольклор і радянську культуру, а наше нове обличчя. В цьому плані ми ведемо переговори з багатьма галеристами, з керівниками арт-центрів. Ми хочемо восени зробити дні України в Берліні й показати, що ми не совкові, що ми динамічно розвиваємося.

Ви окреслили дуже широкі плани діяльності міжпарламентської групи, а з чого Ви плануєте розпочати роботу?

Зараз ми робимо програму. Наступного тижня (з 2 по 8 березня - Ред.) я планую зібрати групу і з’ясувати, хто реально бажає працювати. У групі зараз 90 депутатів, але багатьох з них Дзензерський (Денис Дзензерський - депутат ВР, фракція "Народний фронт" - Ред.) та Гєллєр (Євген Гєллєр - депутат ВР, депутатська група "Економічний розвиток" - Ред.) просто попросили написати заяви, щоб мати більше голосів при виборі голови групи.

Швидше за все, тих, хто захоче працювати, буде не більше 15 осіб. Після цього визначимося з програмою співпраці на цей рік. Далі я домовився з Вельманном про візит до нього - ми узгодимо спільну програму, і вже тоді призначимо відповідальних з кожного питання серед тих, хто хотітиме активно цим займатися.

Обрання голови міжпаралментської групи не обійшлось без конфлікту. Про нього стало відомо, зокрема, з посту народного депутата Сергія Лещенка у Facebook від 18 лютого. За його словами, попередній керівник Євгеній Гєллєр, намагаючись зберегти за собою посаду, запропонував призначити двох співголів, об’єднавшись для цього з Денисом Дзензерським. Чи не могли б ви розказати дедалі суперечки?

Там розгорнулась боротьба між Дзензерським, Гєллєром і мною. Я вважав головним критерієм знання політичного істеблішменту Німеччини, плюс бажання працювати і реалізовувати проекти, я не розглядаю це як особистий бізнес. А вони, напевно, розглядають для себе варіанти: ось у нас там є бізнес, і ми тут готові також бути головами.

Щоб перемогти мене, Дзензерський і Гєллєр вирішили зробити двох співголів. Коли ми зібралися групою, я запропонував варіант: оскільки у нас тут є значні розбіжності, а ми не повинні розглядати призначення як варіант лобіювання власного бізнесу, то нехай комітет закордонних справ сам ухвалить рішення на основі тих програм, які запропонує кожна кандидатура. Я програму надав ще на самому початку, коли написав заяву про те, що хочу бути в групі й очолювати її. У них програми не було.

Коли зібрався комітет, там не було ані Дзензерського, ані Гєллєра. У результаті він прийняв шістьма голосами проти одного і одного, хто утримався, мою кандидатуру. Я був від початку категорично проти співголовування, оскільки мати двох керівників з боку України - це несерйозно з огляду на співпрацю з Німеччиною.