Родзинки вчительської професії

Вони називають себе "Ґанс-English " чи "Фрау Елла", "Фройляйн Криза" чи "Пані П'ятниця". Усі вони - вчительки та вчителі, які в інтернеті випускають пару своїх професійних захоплень та розчарувань. Їхні блоги дозволяють заглянути за лаштунки професії: з тяжкими учнями та сумнівами у собі, із зухвалими колегами та занудними батьками. До речі, більшість авторів таких текстів - не молоді епатажні наставники, які встигають потусити й в інтернеті, а педагоги в солідному віці, які відкрили для себе можливість публічного спілкування в мережі.

Тож їхні блоговиступи сприймаються як протестна хода, адже професія вчителя не належить в Німеччині до улюблених. Деякі школи до цих пір надають освітні послуги лише півдня, тож у суспільстві складається враження, що працювати вчителем - чи не найлегше. Водночас педагоги беруть на себе все більше зобов'язань виховного характеру, які з часом втрачають пріоритет у сім'ї. Вчителі стогнуть від навантажень, про що відверто розповідають у блогах.

Під псевдонімом почуваються більш вільно

Зважаючи на успіх вчительських блогів (деякі автори мають до 1000 читачів у день), можна було б навіть поміркувати  про надання мережевим дописам статусу методичних матеріалів. Професійні навички, дидактика та веб-комунікації - чим не  складові нової освітньої технології?

"Фройляйн Криза" - берлінська вчителька, блог якої є вельми популярним. У анонімному інтерв'ю DW вона пояснює: "Під псевдонімом я почуваюсь більш вільно у викладах". А жагу до написання історій вона обґрунтовує тим, що в її робочому житті стається багато потішних історій. "Я хочу, щоб про них прочитали інші. Крім того, багато хто говорить про так звані проблемні школи, хоча не має про них жодного уявлення. А я знаю про них все, бо працюю в одній з таких". Саме анонімність дозволяє "Фройляйн Кризі" часом випускати пару, не питаючи на це дозволу в директора.

Книги - в маси

З квітня вчителька-"Криза" на пенсії, але продовжує писати блог, у якому зворушливо розповідає про зустріч із класом, на якій "колишні" діляться один з одним тим, якими шляхами пішли після школи: "Фройляйн Криза, ви стверджували, що я ніколи не закінчу школу. Але я здолав її!" - Йінг дивиться на мене з тріумфом, і я тішуся", - пише "Фройляйн Криза" і додає, що взагалі втрачає мову, коли з нею, наприклад, починають говорити про літературу, яку у шкільному віці взагалі тримали ні за що.

Подібні, інколи аж занадто зворушливі історії наражаються на такий великий інтерес в мережі, що їх складають в окремі збірки і видають окремими книгами.  У них автори скаржаться на колег-заздрісників та батьків, які погрожують адвокатом. Або серйозно починають шукати відповідь на питання, чому у Німеччині так багато вчителів не допрацьовують до пенсійного віку або взагалі втрачають працездатність.

Убитий математик

Звичайно, книгу написала й "Фройляйн Криза". Її колега "Пані П'ятниця" видала їх аж дві. А нещодавно обидві вчительки-блогерки у співавторстві написали шкільний детектив: за сюжетом, Альтманна - учителя математики в одній із проблемних шкіл Берліна - знаходять убитим, причому за загадкових обставин. "Альтман мертвий" поповнить поличку з книгами про шкільні будні уже у травні.

Схоже, іронічні дописи про школу, школярів та педагогів, представлені в інтернеті чи на папері, стають неодмінним атрибутом сучасного педагога. Часто вони настільки професійні, що відразу сприймаються читачами та спонукають до дискусій. Однак що ж буде далі? Блог директора школи чи міністра освіти? І невже теж під псевдонімом? Чи моду на "професійні блоги" переймуть медсестри, які надсилатимуть твітти з реанімацій, чи судді, які наживо писатимуть із залів судових засідань?