Рік після революції

Новий президент Тунісу Монсеф Марзукі ніколи б не подумав, що за рік після повалення режиму правителя Бен Алі почути від натовпу зневажливе "Dégage!" – "Забирайся геть!" доведеться і йому. Проте у Кассеріні, на півдні Тунісу, люди розчаровані новою політичною командою на чолі держави. Президент Марзукі і новий прем’єр-міністр Хамаді Джебалі не можуть не помітити це, відвідуючи місто. Вони встигають лише покласти вінок до підніжжя пам’ятника жертвам революції і мусять відразу ж перервати свій візит.

Це теж обличчя Тунісу за рік після повалення режиму Бен Алі, який втік з країни 14 січня 2011 року, - демонстрації, протести і страйки. Особливо у менш розвиненій південній частині країни, у колисці революції, відчувається гіркота зневіри. Багато тунісців нарікають, що в економічному плані нині їм ведеться ще гірше, ніж до революції.

Немає розвитку – не буде демократії

Так, у збіднілому містечку Гафза, відомому своїми фосфатними шахтами, рівень безробіття становить 40 відсотків. "Щось мусить, нарешті, змінитися! Ви погляньте на цю інфраструктуру – її просто немає, - скаржиться один з жителів. – Уряд має подбати про те, щоб прибуток від цих шахт залишався у Гафзі".

Уряд, у свою чергу, обіцяє створити регіональну бюро з розвитку, які б координували у таких занедбаних містах, як Гафза, будівництво шкіл, лікарень та вулиць. Новому Тунісу необхідний час, запевняє економіст Аззам Махджуб, час і вірні рішення: "Демократію у Тунісі можна збудувати лише за умови розвитку. Коли люди відчувають, що країна на правильному шляху, то стають більш терплячими. Якщо ж вони помічають, що нічого не змінюється, то все ускладнюється".

Усе може повторитися

Утім, відчай більший за терпіння – таке собі замкнене коло, каже Махджуб. 20 відсотків працездатного населення Тунісу не мають роботи. Молоді люди з вищою освітою не можуть працевлаштуватися. Туризм занепав, економіка переживає стагнацію, інвестори так і не прийшли. Це почасти наслідки фінансової кризи, але водночас і наслідки революції – висока ціна свободи.

Рік тому торгівець овочами Мохаммед Буазізі з потесту і відчаю привселюдно спалив себе, ставши першою іскрою "арабської весни". Нині люди знову облили себе бензином і підпалили. Один безробітний з Гафзи помер від опіків кілька днів тому.

Історія може повторитися, застерігають песимісти. Через жалюгідне економічне становище рік тому тунісці вже вийшли на вулицю. Нині вони знову демонструють, тоді як новий уряд намагається забезпечити стабільність. Країні необхідні надійні демократичні структури, каже президент Монсеф Марзукі. Вони – найважливіша передумова успішного завершення революції. "Тривають демонстрації, але країна посувається вперед, попри усі величезні проблеми. Я намагаюся пояснити тунісцям, що нам необхідна політична стабільність, аби інвестори повернулися. І я знаю, що вони готові до цього. Утім, якщо люди і далі створюватимуть тут атмосферу неспокою, то зрештою вони відпиляють гілку, на якій самі ж і сидять!"

Автори: Александер Ґебель / Тетяна Бондаренко
Редактор: Дмитро Каневський