У депутати Бундестагу вибиваються й діти мігрантів
27 жовтня 2009 р.Батьки одного з 662 парламентаріїв цього скликання - ліберала Серкана Тьорена - переїхали до ФРН з Туреччини. Йому тоді було 10 місяців від народження. А народився – у чорноморському місті Фатса.
Дитинство і шкільні роки пройшли у промисловому місті Штаде неподалік Гамбурга, тут Серкан грав за місцевий футбольний клуб: «Штаде – моя батьківщина, я так завжди відчував. На мене не дивляться там, як на екзота. Мене приймають за свого. У північній Німеччині не прийнято одразу ж кидатись тобі в обійми. Але якщо вже з ними познайомився, то північні німці – найбільш віддані люди».
За всі свої здобутки Серкан Тьорен дякує батькам – за освіту, роботу юриста та нинішнє потрапляння до парламенту. Адже і батько – монтер-зв’язківець, і мати – продавець – завжди вчили, що успішним у Німеччині можна стати лише через відмінне навчання та інтеграцію в німецьке суспільство.
На власному досвіді Тьорен пересвідчився, що освіта прокладає шлях для соціального злету мігрантів у Німеччині. «Шанси є, шанси вчитися у школі, отримувати освіту. Скористатись ними – завдання, у першу чергу, батьків»,- каже він.
Політична діяльність мігрантів не цікавить
А от з політичною кар’єрою справи складніші, додає Тьорен. Близько 10 відсотків німецьких громадян мають «міграційне підґрунтя», а якщо додати сюди власників іноземних паспортів, які мешкають в Німеччині, набереться загалом 19 відсотків населення.
У новому ж Бундестазі закордонне коріння мають майже 3 відсотки обранців, констатує Тьорен: «Це мало. Це не є відбитком суспільства. Над цим треба працювати. Мігрантам слід активніше включатися у партійне життя».
Дітей вихідців з України у парламенті поки немає
Так, як, наприклад, Серкан, який з 20 років у Вільній демократичній партії, в 36 років – її депутат парламенту. Щоправда, як зазначають експерти, жоден з обраних до Бундестагу не представляє переселенців зі Східної Європи. Партії шукали кандидатів насамперед турецького походження, не виявляючи інтересу до росіян або українців. Та й самі вони, судячи з усього, не цікавляться членством у партіях - через гіркий досвід комунізму.
Автори: Панайотіс Купраніс / Захар Бутирський
Редактор: Наталя Неділько