Чому зривається угода?

Deutsche Welle: Пане Залевський, як Ви оцінюєте те, що нині відбувається з Угодою про асоціацію між Україною та ЄС?

Павел Залевський: Особисто я налаштований доволі песимістично. Гадаю, шансів підписати угоду залишається дедалі менше. І причина не в заповзятості окремих представників ЄС у боротьбі з вибірковим правосуддям в Україні. Усе пояснюється тим, що нині український уряд не має гарантій того, що він отримає фінансову та економічну підтримку від таких міжнародних інституцій, як МВФ, Світовий банк і Євросоюз. І якщо взяти до уваги те, що наслідки світової фінансової кризи 2008 року все ще відчутні для української економіки, показники якої останнім часом помітно знизилися, а катастрофічна ситуація у торгівлі з Росією загрожує закриттям підприємств та втратою робочих місць багатьом українцям, то стає зрозуміло, що Україні дуже важко ухвалити остаточне рішення з приводу угоди про асоціацію з ЄС. І, на жаль, нині все виглядає таким чином, що це рішення ухвалено не буде.

Хіба Євросоюз від початку переговорів не розумів, що економічна ситуація в Україні далека від ідеальної і потребує фінансової підтримки?

Гадаю, що політика як з боку Януковича, так і з боку Євросоюзу була дуже короткозорою від самого початку. Особисто для мене завжди було очевидним, що угода про асоціацію для пана Януковича є лише інструментом отримання економічної підтримки ЄС. Його розрахунок охоплював дуже короткий часовий проміжок: покрити потреби держбюджету, зробити один тактичний крок і не замислюватися далі наступних президентських виборів 2015-го року. Після початку торговельної війни, яку Росія розгорнула наприкінці літа, економічна ситуація в Україні погіршилася. Український уряд опинився у ситуації, за якої укладення асоціації з ЄС коштуватиме дуже дорого без зовнішньої фінансової підтримки. І помилка української сторони полягала в тому, що вона відразу не задекларувала пряму залежність між угодою про асоціацію і фінансовою підтримкою ЄС. Брюссель, зі свого боку, від початку розглядав цю угоду як цивілізаційний вибір України, встановлення демократичних стандартів та цінностей. Тому ми ставили ці питання на перше місце у ході переговорів з Києвом, особливо акцентуючи увагу на вибірковому правосудді, символом якого стала гучна справа пані Тимошенко. Чимало українських урядовців їздили у Вашингтон, до штаб-квартири МВФ і в Брюссель, переконуючи в необхідності фінансової підтримки України. Але це ніколи не згадувалося в контексті того, що вона потрібна для реформ у рамках угоди про асоціацію. Тому в ЄС вважали, що це справа МВФ, який висуває Україні власні пропозиції й умови для отримання такої підтримки.

Ситуація настільки критична, що її не можна владнати до саміту у Вільнюсі?

Нам не вистачило часу, щоб знайти порозуміння і поєднати очікування, які Київ і Брюссель покладали на угоду про асоціацію. Кокс та Квасневський повинні були не вирішувати конкретно долю Юлії Тимошенко, а зробити цю справу частиною більш ширшої домовленості, яка передбачала би фінансову та економічну підтримку України на певних умовах. Якби Кокс і Квасьневський проводили час у Києві, обговорюючи проблеми української економіки й шляхи підтримки реформ, тоді результатом роботи місії могла б стати програма фінансування економічних змін в Україні, в якій були б викладені конкретні цілі українського уряду та терміни їхнього виконання, що відкрило б шлях для перших фінансових траншів та позик. За такого розвитку подій проблема вибіркового правосуддя була би вирішено відразу. Проте ця ініціатива повинна була відходити від української сторони, яка мала чітко заявити про свої потреби та сподівання. На жаль, цього не трапилося, тому, на жаль, запізно з’ясувалося, що Київ і Брюссель мали різні очікування щодо угоди. Їх можна було б поєднати, якби не було втрачено дорогоцінний час.

Яку роль відіграла Росія в тому, що підписання угоди, фактично, зірвано на фінішному етапі?

Росія відіграла в цьому вирішальну негативну роль. Тому що без її тиску, без закриття російських кордонів для українського експорту швидкість погіршення ситуації в українській економіці не була б такою карколомною.

Тобто Євросоюз не має важелів протидії економічному шантажу Росії? Але ж Європарламент закликав Єврокомісію захистити українську економіку в цьому протистоянні і пропонував вжити конкретних заходів для цього?

ЄС має багато важелів, щоб зупинити Росію. І політична воля до цього була висловлена Європарламентом. Я був особисто причетний до підготовки відповідної резолюції, яка була дуже позитивною для України. Так, ми закликали Єврокомісію вжити заходів. Але ні Єврокомісія, ні Європейська Рада нічого для цього не зробили. Насправді ситуація складна. Помилки були зроблені обома сторонами.

То яка тепер доля асоціації, над якою так довго і віддано працювали стільки людей і в Брюсселі, і в Києві?

Ви знаєте, нерідко негативні рішення набувають зворотного ефекту. Я не вірю, що Янукович вступить у Митний союз, тому що це означатиме для нього втрату влади. Але йому тепер дуже важливо підтримувати інтерес та довіру до України з боку ЄС, оскільки чимало європейських лідерів вважають, що Янукович їх просто обдурив. Саме втрата довіри між Києвом і Брюсселем може стати негативним наслідком після поразки Вільнюського саміту. Але довіру можна відродити, якщо на це буде політична воля. Поки що український уряд має сам вирішувати, що він робитиме після саміту у Вільнюсі: як забезпечуватиме витрати на соціальні потреби і як сплачуватиме позики міжнародним кредиторам.

Довідка DW

Павел Залевський, член Європарламенту (Польща), політична група "Європейська народна партія", член Комітету з питань зовнішньої політики, член делегації ЄП в Парламентській асамблеї "Євронест".