Україна й Білорусь: між Сходом та Заходом

У 2012 році товарообіг між Білоруссю та Україною склав близько 8 мільярдів доларів. Надалі сторони планують збільшити його до 15 мільярдів доларів за рахунок кооперації в різних галузях економіки та створення спільних виробництв. Чим зумовлені плани розширення білорусько-українського співробітництва і який його потенціал - не лише в економіці, а й у політиці?

Загальне інтеграційне поле

Стратегічний союз Мінська та Києва міг би відповісти на багато викликів, вважає голова білоруського консервативного центру "Номос" Петро Петровський. Він упевнений, що Білорусь та Україна повинні консолідувати зусилля для створення загального інтеграційного поля, в якому ці країни стануть ядром, а не буферною зоною між Сходом та Заходом.

"У білорусів та українців єдина доля - маневрувати між двома цивілізаційними просторами - європейським та євразійським", - пояснює аналітик. І додає, що маневрування між Москвою та Брюсселем у політиці обох країн збережеться і в майбутньому.

Про це, за словами Петровського, свідчать і нещодавні заяви очільника МЗС Білорусі Володимира Макея про необхідність балансування між ЄС та Митним союзом (МС), а також дії України, уряд якої в останній момент вирішив відкласти підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом і не відмовляється від співпраці з МС.

У пошуках партнера

Експерт підкреслює, що Білорусь підтримує і поважає європейський вибір України, "хоч Росія недвозначно дає зрозуміти про неприйняття такої позиції". На думку Петра Петровського, підписання Києвом угоди про асоціацію з Брюсселем відкрило б і нові перспективи для Білорусі, оскільки спільні білорусько-українські підприємства запрацювали би в умовах європейського ринкового простору. Окрім цього, переконаний Петровський, Україна могла б сприяти врегулюванню політичних розбіжностей Мінська та ЄС, які посилилися після президентських виборів у Білорусі у 2010 році.

Але останні рішення українсьої влади змусили білоруських експертів скоригувати прогнози. "Якби Україна підпислаа асоціацію, це був би практичний приклад, куди можна йти, а так дещо змазується (вектор європейської інтеграції - ред.)", - сказав лідер Об´єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько у коментарі агенції "Інтерфакс-Захід".

"Януковичу з політичної точки зору нині вигідно просто сидіти, ніж кудись іти - на Схід чи Захід... Він не втрачає свій електорат і за це сидіння отримує фінансові й економічні преференції з боку Росії", - пояснив політик. На думку Лебедька, Україна для Росії - пріоритет номер один і в новій ситуації Росія спрямовуватиме більші грошові потоки в Україну, ніж у Білорусь.

Водночас він назвав останні рішення уряду в Києві проміжними. "Це рішення, які зроблені на калькуляторі, а не на якомусь стратегічному плануванні ситуації", - вважає він.

Від співпраці виграють обоє

Український політолог Олександр Палій вважає перспективною активнішу співпрацю між україною та Білоруссю, які об’єднує і спільна історія, і теперішня ситуація. Він припускає, що білоруському керівництву стратегічний союз із Україною був би дуже вигідним.

"Білорусь поставила себе в складне становище - вступила у воєнний блок із Росією, пообіцяла розмістити російську військову базу, вступила до Митного союзу, який витісняє білоруських виробників із системи світового розподілу праці й вибиває основу незалежності країни", - вказує експерт. За словами Палія, нині Мінськ шукає партнера, який міг би протистояти тиску Кремля, і саме Україна тут важлива для Білорусі, оскільки Київ зацікавлений у збереженні її суверенітету і міг би допомогти налагодити відносини Мінська та ЄС.

Чи потрібні Мінську посередники?

Аналітик київського Інституту Євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач нагадав, що ідея створення спільноти країн Балтійсько-Чорноморського регіону за участі України та Білорусі існувала ще в 90-і роки, поки балтійські республіки не "пішли на Захід". Однак для стратегічного союзу двох сусідніх країн і сьогодні є всі передумови, впевнений Горбач.

При цьому він не залишив без уваги очевидне бажання Мінська вклинитися в систему відносин Києва та Брюсселя, аби використати Україну як посередника. "Білорусь розраховує непогано влаштуватися в трикутнику між Росією та Україною, переробляючи російську нафту та продаючи нафтопродукти на українському ринку", - зауважує Горбач.

Але саме тому мінський політолог-міжнародник Андрій Федоров сумнівається, що білоруська влада зацікавлена у створенні нових політичних союзів взагалі. "Для чого Білорусі посередник на європейському ринку, якщо ЄС і так купує білоруські нафтопродукти? І чому слід іти в Європу через Україну, якщо ЄС поруч із Білоруссю?", - запитує Федоров.

Поведінку Мінська він пояснює виключно пошуком економічної взаємодії з тими країнами, які не будуть висувати претензій до наявності в країні політв'язнів.

Формула подальших відносин

На очевидні обмеження в розвитку двосторонньої співпраці Білорусі та України звертає увагу й аналітик Білоруського інституту стратегічних досліджень (BISS) Андрій Єлісеєв. Відносини сусідів йому не здаються безпроблемними, хоча, за його словами, на відміну від російського керівництва, яке застерігає Україну від співпраці з ЄС, позиція білоруської правлячої еліти, готової до пошуку формули подальших зв’язків з Києвом, виглядає доволі конструктивно.

У той же час аналітик нагадав, що на жовтневому саміті Вищої євразійської економічної ради Білорусь підтримала рішення, яке робить можливим введення загороджувальних митних зборів щодо українських товарів. Єлісеєв також не виключає, що у разі надання Москвою фінансової підтримки "Лукашенко займе відкрито проросійську позицію щодо Києва, якщо той підпише угоду про асоціацію з Євросоюзом".

Тому аналітик BISS, як і Андрій Федоров, вважає, що, навіть враховуючи всі вигоди економічного співробітництва Мінська та Києва, з боку білоруської влади кроки в цьому напрямку будуть лише тактичним ходом. Обоє експертів роблять однакові висновки: обговорювати створення стратегічного союзу Білорусі та України можливо лише в умовному способі: "якби…, то…".