"Україні потрібне зовнішнє посередництво"

Deutsche Welle: Як Ви оцінюєте розвиток ситуації в Україні - відміну частини законів 16 січня, відставку уряду та прийняття закону про амністію із вимогами до демонстрантів, уже підписаного Віктором Януковичем?

Сюзан Стюарт: Я думаю, цього не вистачить для того, аби опозиція та люди на вулиці сприйняли це як компроміс. Ми вже побачили, що демонстранти вирішили не припиняти протести, доки Янукович не піде у відставку, доки не будуть призначені або принаймні заплановані дострокові вибори і доки не буде впевненості в тому, що керівну верхівку можна замінити.

Чи готова українська влада, на Вашу думку, до справжнього компромісу?

Янукович жертвує пішаками. Йому ідеться про те, аби утримати при владі себе та по можливості своє найближче оточення, так звану "сім'ю", уникнути долі Тимошенко та убезпечити свою власність. Для цього він намагатиметься і надалі утримувати владу, а не шукати справжнього компромісу, який містив би правила її поділу.

Як Ви оцінюєте українську опозицію? Чи має вона, на Вашу думку, дієвий план виходу із кризи?

На жаль, не має. В опозиції багато проблем, які були в неї й раніше. По-перше, вона не має внутрішньої єдності. По-друге, в опозиції, як і в усій українській політиці загалом, мова дуже мало іде про змістовне наповнення. Програми хоч і існують, однак їхня суть не дискутується. В українській політиці також немає простору для подібних дискусій та реалізації розумних проектів, навіть якщо такі існують.

Політики інвестують свою енергію у втілення власних інтересів та політичні ігри, а не у розвиток якихось конкретних задумів у різних політичних сферах. Я думаю, це так само властиво і для опозиції. Звичайно, зараз опозиція має додаткові складнощі через те, що її присутність хоч і видима, однак демонстрантів вона не контролює.

Що Ви порадите лідерам української опозиції робити у критичній ситуації, котра склалася в Україні?

На мою думку, доцільним було би зовнішнє посередництво. Його відсутність - це не провина самої лише опозиції. Існують пропозиції, спроби - з боку ЄС, ОБСЄ. З одного боку, я вважаю ці пропозиції недостатньо координованими, у першу чергу з боку ЄС. Однак їх і не приймають. Кличко одного разу сказав, що було би добре, аби посередником був Штайнмаєр (чинний міністр закордонних справ ФРН. - Ред.), однак останній своєю чергою на цю пропозицію не пристав. Але я думаю, що було би дуже добре, аби опозиція усіма силами підтримала подібне зовнішнє посередництво. Чи зможе вона переконати у цьому іншу сторону - це інше питання.

Окрім того опозиції було би доцільно визначитися із єдиним кандидатом, а також уже зараз більше часу приділяти стратегічним роздумам про те, що відбуватиметься, якщо вони насправді прийдуть до влади. Якими є їхні пріоритети? Якими мають бути перші кроки? Яким буде відношення до закордону - з одного боку, до західних країн, а іншого - до Росії. Які важелі наявні? Подібні запитання потрібно собі ставити зараз.