Що роблять "сіміки" на Донбасі
11 квітня 2018 р.Селище Луганське Донецької області. Зовсім поруч, за два кілометри, проходить лінія фронту. Обстрілів поки не чути. На вулиці - нікого, крім 78-річної Ніни Іллівни. Вона втратила свідомість і отямилася в калюжі з бруду і снігу. Її побачили офіцери спеціального підрозділу цивільно-військового співробітництва ЗСУ, які везли в селище гуманітарну допомогу.
"Я не випила пігулку, думала, що все буде в порядку", - говорить вона офіцерам. Стареньку буквально несуть в медпункт, що розташований навпроти. Двері закриті, а оголошення говорить, що робочий день закінчився.
Пенсіонерку відвозять додому, викликають лікаря телефоном і повідомляють про подію в сільраду. "Мої родичі в Брянську, я живу сама", - говорить Ніна Іллівна в бесіді з кореспонденткою DW.
Хто такі "сіміки"
"Таких самотніх людей літнього віку уздовж лінії фронту багато. І ми їм постійно доставляємо продукти, які нам виділяють командири військових частин ЗСУ", - пояснює DW командир групи військових, 40-річний майор Максим Косенко. Офіцерів спецпідрозділу цивільно-військового співробітництва, створеного ще у 2014-му з початком збройного конфлікту в Донбасі, тут називають "сіміки". Назва з'явилася від англійської абревіатури CIMIC (civil-military co-operation. - Ред.). "Сіміки" надають допомогу мирним жителям в зоні військових конфліктів, виконують роль посередників між цивільним населенням, місцевими органами влади та військовими частинами.
Всі офіцери, які служать в спецпідрозділі, мають бойовий досвід і пройшли спеціальну підготовку за програмою НАТО. Вони повинні багато чого вміти: вивозити мирних жителів, які були поранені, заспокоювати населення, що перебуває в шоці після обстрілів, організовувати поставки води, налагоджувати енергопостачання.
Часто їм доводиться самим розбирати завали, ремонтувати будинки і комунікації. Максим Косенко згадує про донецьке село Травневе, яке проросійські сепаратисти відрізали від електрики після того, як воно восени перейшло під контроль української армії: "Нам довелося організувати будівництво півтора кілометрів опор лінії електропередач. А поки воно йшло, звернулися в МНС України за генератором, щоб подавати людям погодинно світло, щоб вони не відчували себе покинутими".
"Діти знають, що ці дядьки нам допомагають"
Всупереч поганій погоді, артобстрілам, прицільному вогню снайперів "сіміки" кожен день мають об'їжджати прифронтові села. Їхня машина повністю забита гуманітарною допомогою - величезними мішками і коробками з одягом, взуттям, іншими речами першої необхідності. Все це на Донбас з усієї України надсилають волонтери.
DW разом з "сіміками" їде до школи в безпосередній близькості від окопів, біля Світлодарська. Цього разу дітям прислали солодощі, книги, шкільне приладдя.
Роздавши подарунки, офіцери розсаджують школярів і проводять короткий курс про правила безпечної поведінки в епіцентрі війни. "Якщо ви бачите трупи тварин в полях, там можуть бути міни. Якщо ви бачите на дитячих майданчиках незрозумілі іграшки, нехай навіть найкрасивіші, це теж може бути "мінна пастка ", - закінчує свої пояснення офіцер підрозділу цивільно-військового співробітництва.
Директорка школи Галина Васильєва уважно спостерігає за заняттями і каже DW, що завдяки регулярним візитам військових до школи у дітей є "почуття захищеності". Багато з них бачили, на що перетворилася школа після обстрілів у 2015-му, і як "сіміки" допомагали відновлювати будівлю без вікон і дверей, з обгорілими класами. "Діти знають, що, ось, ці дядьки нам допомагають. Може бути, не всі запам'ятовують, що це саме "сіміки", але знають їх в обличчя", - говорить вона DW.
(Не)здійсненне стратегічне завдання "сіміків"
Не у всіх прифронтових селах Донецької області жителі можуть дивитися українські телевізійні канали, але тут є російське мовлення. Багато людей, розповідають офіцери-"сіміки", і зараз живуть з мріями про "рускій мір", і так само, як і в 2014-м, сприймають солдат української армії не як захисників, а як тих, хто прийшов вбивати.
Переломити цю тенденцію, навіяну російською пропагандою, відновити позитивний образ української армії - це стратегічне завдання "сіміків". І воно дуже непросте, враховуючи настрої серед людей, особливо середнього віку, каже DW майор Косенко: "Найбільше нам раді діти. Бабусі починають плакати, дуже емоційно реагують, дякують. Є й ті, хто мовчки бере хліб, продукти. Але це не привід не надавати їм допомогу".
Так буде не завжди, впевнений військовий. Він задумливо дивиться на учнів 4-го класу, які з радістю ділять між собою привезені "сіміками" іграшки, і додає, що зміняться нинішні тенденції в настроях місцевого населення, швидше за все, тоді, коли "ці хлопці стануть дорослими". До цього моменту, додає Максим, "сіміки", як і вся українська армія, повинні повернути під свій контроль всі території Донбасу.