Чи не забагато в Європі банків?

Банківський сектор Європи, на думку групи вчених, надто "товстий" та роздутий. З точки зору економіки, він не приносить майже ніякої додаткової вигоди. Автори дослідження, проведеного на замовлення Європейської ради системних ризиків (ESRB) при Європейському центральному банку, ставлять питання: "Чи не забагато в Європі банків?" ("Is Europe Overbanked?").

Серед авторів документу - віце-президентка Федерального банку Німеччини Клаудія Бух та керівник Інституту Макса Планка з досліджень суспільних цінностей Мартин Гельвіґ. Він переконаний: "Ми штучно втримуємо банки на ринку з допомогою платників податків". Гельвіґ зазначає, що в деяких ринкових сегментах банки взагалі можуть вижити, лише якщо вдаються до необґрунтованого ризику. "Коли я бачу, що якомусь банку це необхідно для виживання, бо інакше він не може заробити необхідну маржу, я кажу собі - на цьому ринку щось не так, тут надто багато банків", - пояснює Гельвіґ.

В останні двадцять років банки в Європі завжди зростали сильніше, ніж річний валовий національний продукт держави. В деяких європейських країнах банківські баланси перевищували ВНП на 400 або більше відсотків. Для порівняння: сума балансових прибутків усіх японських банків складає близько 190% від японського ВНП, а в США цей показник сягає 145%.

Молоді таланти з неправильною професією?

"Ринок зазвичай знає, що доцільно, а що - ні, - пояснив Мартин Гельвіґ в розмові з Deutsche Welle. - Однак якщо платник податків фінансує та штучно підтримує життєздатність банків, то ринок не справляється, тоді в нас з'являється надто багато банків". Між іншим, це може призвести до неправильного використання людських ресурсів. "Чи дійсно ми хочемо, аби добре навчені фізики займалися моделюванням ризиків для банків, чи ми хочемо, аби добре навчені фізики думали про нові технології захисту довкілля?" - запитує Гельвіґ.

Європейська банківська система не лише більша, ніж в інших регіонах,а ще й могутніша. Автори дослідження демонструють, що в Європі на три найбільші банки тієї чи іншої країни, як правило, припадає від 65 до 75 відсотків загального балансу. В США натомість частка трьох найбільших банків становить лише близько 25 відсотків.

Окрім того, на думку експертів, роль європейського банківського сектору в кредитуванні занадто значна в порівнянні з фінансуванням підприємств через ринок капіталу. Якщо в США підприємства фінансуються на 70 відсотків за рахунок облігацій і лише на 30 відсотків за допомогою банківських кредитів, то в Європі це співвідношення абсолютно протилежне. "Це привід для хвилювання, тому що такий розподіл структури фінансування з надто великою банківською часткою має наслідком замале економічне зростання", - зазначається в дослідженні.

Економічна недоцільність

Попри все, банки є важливими для економіки. Вони постачають "мастило", яке підтримує роботу економічного "двигуна". Утім, коли суміш стає надто густою, банківська система зумовлює більше витрат, аніж прибутків. У великих європейських банках буденні банківські операції, клієнтські внески та кредитування підприємств становлять щонайбільше половину їхньої роботи, в деяких - навіть ще менше. Решта - це інвестиційний банкінг, деривативи, торгівля цінними паперами. "В таких випадках мені не завжди зрозуміло, чи має це сенс з економічної точки зору", - каже Гельвіґ.

Врешті-решт з 2008 року, з початку світової фінансової кризи, багато що змінилося: було впроваджено системи раннього сповіщення, зміцнено нагляд за банками, введено нові правила щодо статутного капіталу - так звані "правила Базель III". До того ж, час від часу банки повинні проходити стрес-тест. Отже, нема чого дивуватися, що в банків розвивається те, що автори дослідження називають "певною втомою від терапії".

Власного капіталу все ще замало

Мартін Гельвіґ не визнає таке виправдовування: "Те, що банки нарікають - нормальна річ. Є така народна мудрість: "Навчись скаржитись, не страждаючи"". Він міг би спокійно відмовитись від значної частини того, що було ухвалено з 2008 року, якби банки змусили більше працювати з власними коштами та менше з боргами, - зауважує Гельвіґ.

На його думку, "Базель III" треба було б радше називати "Базелем 2.01", бо "Базель III" все ще дозволяє банкам мати заборгованість обсягом до 97 відсотків своїх вкладів та фінансувати лише три відсотки з власних капіталів. Ці три відсотки - приблизно те, що великі європейські банки, власне, мають. "Але це ще й те, що мав Lehman Brothers напередодні банкрутства. Таким чином мало що змінилося на краще", - підсумовує Гельвіґ.