Секретний протокол: чому сенсації не сталося

Саме існування цього секретного додаткового протоколу до Договору про ненапад між СРСР і Німеччиною, відомого в Україні як пакт Молотова-Ріббентропа (а в Німеччині як пакт Гітлера-Сталіна), в Москві багато десятиліть заперечували. Цей договір визначав територіальні та організаційні деталі поділу Східної Європи: до Радянського Союзу відходили частина тодішньої Польщі, країни Балтії і Бессарабія, а Гітлер, отримавши таким чином "карт-бланш", вже за тиждень після його підписання напав на Польщу. Так почалася Друга світова війна.

Фальсифікатори історії

Слід зауважити, що секретним цей протокол, про який не повідомили навіть Верховній Раді СРСР, яка ратифікувала Договір про ненапад, фактично ніколи не був. Вже наступного дня після його написання один з німецьких дипломатів, якого жахала думка про війну, повідомив про нього своєму американському колезі.

У 1946 році на Нюрнберзькому процесі про існування секретного додаткового протоколу між СРСР і Німеччиною розповів колишній статс-секретар німецького МЗС Ернст фон Вайцзекер (Ernst von Weizsäcker). Це підтвердили інші обвинувачені, а один з адвокатів навіть хотів оголосити текст цього протоколу, але йому не дозволили: представники обвинувачення з боку СРСР категорично заперечували існування секретного протоколу, назвавши його фальшивкою.

Через два роки цей документ був опублікований Держдепартаментом США - разом з виявленим в архівах "третього рейху" листуванням між нацистськими і радянськими дипломатами, яке містило посилання на секретні домовленості. Але в Радянському Союзі продовжували стверджувати, що це є фальсифікацією, що жодного додаткового секретного додатку до угод 1939 року ("Про ненапад" і "Про дружбу і кордон") між СРСР і Німеччиною не існувало. Більше того: у відповідь на публікацію Держдепартаменту США в Москві випустили свою збірку під назвою "Фальсифікатори історії". Але що характерно: в ній не було жодного повного архівного документа, лише кілька фрагментів.

"Миролюбний" Сталін і поділ Європи

В'ячеслав Молотов, тодішній глава МЗС Радянського Союзу, який підписав пакт про ненапад і секретний протокол до нього, до самої своєї смерті в 1986 році заперечував його існування. Його аргументацію перейняв після нього і інший міністр закордонних справ СРСР - Андрій Громико: це фальшивка, оскільки документ офіційно не опублікований. Аргумент, що називається, беззаперечний: однієї офіційної сторони, яка його підписала (гітлерівської Німеччини), вже не існувало, а інша (Радянський Союз) взагалі заперечувала, що він є, і, зрозуміло, публікувати не збиралася.

Щоправда, в архівах німецького МЗС збереглася німецька версія протоколу, але паперовий оригінал начебто згорів під час бомбардування Берліна в 1944 році, і залишилася лише фотокопія. Насправді в архіві є і паперовий варіант. Однак, походження цього примірника з підписами Ріббентропа (Joachim von Ribbentrop) і Молотова, міністрів закордонних справ "третього рейху" і СРСР, точно не запротокольовано.

Але чому так важливо було довести наявність цього секретного документа і чому в Москві з таким завзяттям відмовлялися визнати його існування? Справа в тому, що наявність домовленостей про поділ Східної Європи між двома диктаторами цілковито перекреслювало офіційну радянську версію про "миролюбного" Сталіна, який прагнув відкласти війну. А так він уже задокументовано поставав агресором, який разом з Гітлером розв'язав Другу світову війну, анексувавши країни Балтії, частину Польщі, Бессарабію і Північну Буковину.

Про це писали не тільки західні історики, а й, наприклад, відомий радянський історик і публіціст Лев Безіменський, чиї публікації - як в радянській, так і в західній пресі - відіграли важливу роль в тому, що про секретний протокол заговорила радянська громадськість.

Секретний протокол в "Особливій папці"

У 1989 році на З'їзді народних депутатів представники Естонії, Латвії та Литви зажадали від Михайла Горбачова оприлюднити цей документ. Горбачов відмовився: мовляв, в архівах Кремля його немає. Насправді пакет №34 "Особливої папки" з цим секретним додатком, який колись перебував в сейфі Сталіна, зберігався в Загальному відділі ЦК КПРС, і Горбачов, як наголошував Безіменський, знав про нього ще з 1987 року. Це підтверджує у своїх мемуарах і керівник справами Горбачова, пізніше путчист Валерій Болдін. За його словами, між ними йшла навіть розмова про знищення цих документів.

Але час брав своє, і в грудні 1989 року спеціальна комісія на чолі з Олександром Яковлєвим, а слідом за нею і З'їзд народних депутатів СРСР визнали існування секретного протоколу до договору між Радянським Союзом і нацистською Німеччиною. Був опублікований і текст, - щоправда, не радянський оригінал, а німецький варіант. Тільки в жовтні 1992 року вже інший історик - Дмитро Волкогонов - дістався до папки №34. Він представив секретний протокол разом з іншими документами на прес-конференції. Пішла хвиля публікацій в газетах і історичних журналах. Тобто вже тоді існування секретного додаткового договору до пакту Молотова-Ріббентропа стало загальновідомим і достовірно визнаним фактом не лише на Заході, не лише в країнах Балтії, Молдові та Україні, а й в Росії. Тому нинішня публікація факсиміле радянського оригіналу нічого принципово не змінює, і сенсацією її ніяк не можна назвати.