Школи для національних меншин: досвід Німеччини

Ухвалення нового закону "Про освіту", що визначає українську мовою освітнього процесу в державних закладах, викликало різку критику з боку сусідніх з Україною держав. Так, в угорському МЗС зазначили, що Україна позбавила угорців їхнього права здобувати освіту рідною мовою в школах і університетах, а в Бухаресті заявили, що закон порушує права румунської меншини.

Натомість міністр закордонних справ Павло Клімкін пообіцяв, що Україна й надалі гарантуватиме вільний розвиток мов національних меншин і міністерство освіти надасть детальну інформацію щодо нового закону та застосування. Поки тривають суперечки щодо нового закону в Україні, DW розбиралася, якою мовою діти представників національних меншин отримують освіту в інших європейських країнах, наприклад, у Німеччині.

Від шкіл до уроків

У ФРН статус національної меншини мають чотири громади: данці, фризи, лужицькі серби, а також сінті та рома. Але найбільшим ступенем самоорганізації серед них відрізняються саме данці, які ще з 1920 року за допомогою Данського шкільного союзу Південного Шлезвігу опікуються у прикордонному з Данією регіоні Німеччини приватними школами та дитячими садками, де викладання відбувається данською мовою. Загалом йдеться про 55 дитячих садків із більш ніж двома тисячами вихованців та 47 шкіл із п'ятьма з половиною тисячами учнів у федеральній землі Шлезвіг-Гольштейн.

Попри статус приватних, 52 відсотки коштів на ці школи йде з бюджету федеральної землі, решту надає данський уряд, розповідає DW керівник відділу гімназійної освіти Данського шкільного союзу Олаф Рунц. За його словами, така система потребує більшого за звичайне фінансування, адже йдеться про розгалужену мережу досить невеликих освітніх закладів.

Лужицькі серби, або сорби, як їх називають у Німеччині, забезпечені трохи меншою, але також значною кількістю державних шкіл із лужицькою мовою викладання. У Саксонії є шість початкових школи, чотири середніх школи та одна гімназія. Подібна ситуація і у федеральній землі Бранденбург, частина території якої також вважається місцем компактного проживання лужицьких сербів. Вчителів для сорбських шкіл навчають в інституті сорабістики в Лейпцигу - єдиному в світі місці, де випускають спеціалістів з такого фаху.

Фризи, що мешкають у Шлезвіг-Гольштейні і Нижній Саксонії, своїх власних шкіл не мають, але в низці середніх навчальних закладів викладається фризька мова. Із ромською мовою німецьких сінті і рома ситуація найпростіша - попри статус національної меншини, в Німеччині немає ані шкіл із ромською мовою викладання, ані окремих її уроків у звичайних школах. Втім, розбудова відповідної системи освітніх послуг була б непростою задачею, бо сінті і рома не мають місць компактного проживання у ФРН. До того ж, саму громаду така ситуація цілком влаштовує.

Запорука миру

Попри свою гнучкість, німецька модель навчання для національних меншин має низку недоліків. Експерти часто критикують той факт, що підтримка викладання лужицької та фризької мов покладається виключно на регіональні бюджети. Наприклад, Інститут сорабістики в Лейпцигу постраждав від скорочень, ініційованих саксонським земельним урядом. Зараз у ньому передбачено лише чотири ставки, серед яких тільки одна є професорською. Загалом в інституті зараз навчаються близько 35 студентів.

Керівник відділу гімназійної освіти Данського шкільного союзу Олаф Рунц також розповідає, що випускники данських шкіл у підсумку краще підготовані до життя у данському соціумі. Тому при вступі в німецькі виші новоспеченим студентам з данським корінням доводиться адаптуватися до більшого стресу, ніж їхнім німецькомовним одноліткам. Також, якщо в місцях компактного проживання данців можна без проблем подавати в офіційні установи документи, написані данською мовою, вже у столиці федеральної землі Кілі з цим можуть виникнути проблеми.

Втім, за словами Рунца, ці проблеми не варто перебільшувати - у місцевих данських школах дітей із самого початку готують до життя у німецькому суспільстві, враховуючи освітні вимоги ФРН та навчаючи німецької мови не лише для побутового вжитку, але й для подальшого успішного професійного чи академічного життя. "Враховуючи той факт, що дзеркальну політику щодо німецькомовних мешканців у Данії проводить і Копенгаген, це є запорукою миру та відсутності конфліктів", - каже Рунц.