"Я пам'ятаю все!": у Німеччині показали війну очима дітей

"Я пам'ятаю! Я пам'ятаю все!" - тихим, але пронизливим голосом промовляє жінка до глядачів у темну залу. "Хоч я й була маленька, але все-все пам'ятаю, - бринить у тиші її голос. - І як забрали на війну тата, теж пам'ятаю…". Раптом сповідь жінки переривається імпровізованими звуками бомбардування - на мить на сцені все завмирає. А глядач чує наближення бомбардувальника.

Окрім жінки, на сцені ще п'ятеро молодих людей - це актори німецько-українсько-російського театрального проекту, який 9 листопада у Кельні вперше представив глядачам виставу "Дитина і війна". Російсько-німецька режисерка Світлана Фурер (Svetlana Fourer) об'єднала під своїм керівництвом акторів з трьох країн, щоб донести до глядача розуміння, наскільки сильно війна може вплинути на дитину та залишити свої сліди й у кількох наступних поколіннях.

Друга світова, Голокост та Донбас

Творчо осмисливши минуле й сьогодення, актори документального театру переповідають від свого імені історії свідків Другої світової війни, Голокосту та збройного протистояння на Сході України. Здебільшого це дитячі спогади росіян, українців, євреїв та німців, в основу яких лягли розповіді реальних людей та творчий доробок білоруської письменниці Світлани Алексієвич.

"Я єврейка!" - викрикує з натиском зі сцени молода дівчина з красивими кучерями. Вона витримує театральну паузу та сканує важким поглядом глядачів у залі. "Що це означає? - шукає відповіді вона. - Хтось може мені пояснити? Я теж ні…". Акторка Вікторія Левовскі (Viktoria Lewowsky), що емоційно переповідає страшні спогади дівчинки з єврейської родини, народилася в Україні, але зараз живе і навчається театральному мистецтву в Німеччині. Вікторія після прем'єри розповіла DW, що відчуває велику відповідальність, граючи в цій документальній виставі, і вона з нетерпінням чекає гастролей в Україні та Росії.

"Ми би хотіли показати не просто те, як кожна з цих трагедій вплинула на людей, а в цілому, який жахливі сліди залишає війна у дітей, в родинах, у наступних поколіннях. Як почувають себе люди, які пережили війну, як вони про це говорять зі своїми дітьми, онуками", - ділиться думками Левовскі.

Сліди війни залишаються на покоління

За переконанням акторів, наслідки війни відчувають не тільки безпосередні учасники та свідки бойових дій, вони залишаються в пам'яті родин на покоління вперед. "Слухаю я тебе, нічого не змінюється", - промовляє вустами Лариси Кадирової її героїня. 74-річна акторка з України й сама є дитиною війни, тому, здається, у її словах відчуваються подвійний зміст. Молодші партнери по спільному театральному проекту відзначають особливий шарм участі Кадирової у спектаклі. За словами акторів, попри певний мовний бар'єр театральній трупі вже вдалося досягти злагодженої співпраці та розуміння основного меседжу, який би вони хотіли донести до аудиторії.

"Найголовніше, ми би хотіли переконати глядача, наскільки важливо не мовчати про війну. Ні про минулу, ні про теперішню на Донбасі. Не варто замовчувати свої переживання, а навпаки - треба відкрито про них говорити", - коментує DW німецька акторка Гелена Кюн (Helena Kühn), родина якої переїхала з Казахстану. На її думку, це може дати можливість позбутися цих переживань та хвилювань.

"Крізь шкіру" війни

За одним із задумів режисерів у центрі документальної вистави лежить спроба розглянути наслідки воєнних дій на Донбасі крізь вплив війни на дітей у попередніх конфліктах. Творче об'єднання з трьох країн ставить собі за мету зробити мистецьку співпрацю альтернативою політичній катастрофі, якою вони вважають і конфлікт в Україні.

Над втіленням у життя документальної вистави "Дитина і війна" разом зі Світланою Фурер працювали український театр під керівництвом Андрія Мая та відомий російський театр "Театр.doc". Вистави "Крізь шкіру" та "Смоленщина" українського та російського театрів склали другу та третю частини роботи "Дитина і війна".

Досить незвичний та часом незручний формат перформансу "Крізь шкіру" українського режисера Андрія Мая викликав здивуваання глядачів. Антиутопічна фантазія на тему війни як хвороби суспільства прикувала погляд глядачів до сцени. У буквальному розумінні - адже перформанс полягав у проектуванні тексту на екран. У третій частині театрального вечора глядачі почули читку спогадів свідків війни від акторів "Театр.doc". У досить вільній формі зі сцени лунали історії з життя мешканок села на Смоленщині.

Створюючи свої п'єси, мистецькі гурти опрацювали записи спогадів людей кількох поколінь, народжених між 1935 і 2000 роками. Так їм вдалося дослідити сліди війн, які залишаються у родинній пам'яті протягом поколінь. Колективи з Німеччини, України та Росії розпочали творчу співпрацю у 2016 році. У цьому складі після Кельна проект буде презентований ще в Києві та Москві у грудні цього року.