70 років після Потсдамської конференції
2 серпня 2015 р.17 липня 1945 року лімузини лідерів головних союзників Антигітлерівської коаліції заїжджали у внутрішній двір потсдамського палацу Цецилієнгоф. У будівлі, стилізованій під помістя середньовічної Англії, жахіття Другої світової війни видавалися дуже далекими. З капітуляцією Німеччини 8 травня 1945 року війна у Європі завершилася. Тож у Цецилієнгофі йшлося про те, як розпорядитись похмурою спадщиною нацистського панування.
Знищення німецької військової промисловості
Президент США Гаррі Трумен, прем’єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчилль та голова раднаркому СРСР, секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін мали намір символічно на німецькій землі визначити новий мирний порядок. Необхідно було встановити репарації, а також підвалини політичного й економічного життя. Головними були питання, як поводитися з країною, що завдала світу невимовних страждань, і які інтереси переслідує кожна з держав-переможниць.
Згодом американському радіо Трумен пояснив, що у Потсдамі було досягнуто домовленостей, "щоб знищити нацизм, а з ним і військову промисловість, а також збройні сили разом з генеральним штабом і його мілітаристською традицією". Найважливішою метою репарацій він назвав позбавлення Німеччини усього, "що могло би прислужитися підготовці нової війни".
О 17-й годині 17 липня в оздобленій деревом залі прийомів Цецилієнгофа розпочалися переговори так званої "великої трійки". Делегації зайняли місце за величезним круглим столом, який представники Радянського Союзу спеціально підготували та доставили з Москви для зустрічі. Утім, уже на самому початку переговори застопорились. Уїнстон Черчилль прагнув з’ясувати, що саме слід розуміти під Німеччиною.
Він натякав на географічну та політичну приналежність територій - найважливішу тему перемовин. Ішлося не тільки про інтереси союзників визнання німецької території якомога меншою - принаймні в межах кордонів до початку гітлерівських загарбань, але і про те, якими мають бути окупаційні зони кожної з держав-переможниць, тобто який вони матимуть вплив у самому центрі Західної Європі.
Клопіт щодо кордонів Німеччини
Сталась розмова, яку можна відтворити за американськими протоколами та російським документом. Трумен спершу чи не хотів, чи не міг відповісти на запитання Черчилля про значення Німеччини. Може, він був заскочений зненацька, а можливо, хотів виграти час для ґрунтовної відповіді. У будь-якому разі, президент США звернувся до Сталіна:
Трумен: Що розуміє під цим радянська делегація?
Сталін: Німеччина - це те, що з неї постало після війни. Іншої Німеччини не існує. Австрія, наприклад, вже більше не є частиною Німеччини.
Трумен: Чому б не сказати: Німеччина від 1937 року?
Сталін: За вирахуванням того, що вона втратила у 1945 році.
Трумен: У 1945 році вона втратила все (у радянському протоколі додано: "Німеччини зараз фактично не існує").
Сталін: Як нам кажуть, Німеччина - це географічне поняття. Не можна заплющувати очі на наслідки війни.
Трумен: Але ми потребуємо лінії, з якої ми могли би виходити.
(…)
Трумен: Я запропонував Німеччину від 1937 року.
Початок покеру у великій політиці
Учасники конференції пристали на пропозицію Трумена. Вони постановили розділити Німеччину на західну та східну зони репарацій. Водночас вони підтвердили автономію окупаційних зон. Одну з них визнали за Францією. Фактично Німеччина втратила свою географічну, політичну та економічну єдність. Із зон репарацій згодом постали Федеративна Республіка Німеччина та Німецька Демократична Республіка. Таким чином Потсдамська конференція позначила початок покеру у великій політиці між Заходом та Радянським Союзом, який незабаром переріс у "холодну війну".
Переговори тривали до другого серпня. У їх процесі була проголошена Потсдамська декларація, в якій "велика трійка" погодилась, серед іншого, на те, щоб пересунути кордони Польщі на захід - до лінії Одер-Нейссе. З іншого боку, Польща мала отримати компенсацію за території, якими вона під тиском поступилась на користь СРСР. Спільної процедури репарацій визначено не було, тому кожна держава, яка мала окупаційну зону, саме з неї і мала задовольняти свої претензії. Також не було встановлено розмір німецьких виплат. Крім того, лідери США, Великобританії та СРСР домовились про виселення німецького населення з Польщі, Чехословаччини та Угорщини.
Зрештою Потсдам позначив поворотний момент міжнародної історії. Третій Рейх було знищено, коаліція союзників починала розпадатися. До того ж у ході переговорів харизматичного Уїнстона Черчилля на посаді прем'єра замінив лідер лейбористів Клемент Еттлі, який здобув перемогу на перших після війни британських виборах. А недосвідчений у зовнішній політиці Трумен, який замінив на посаді президента США померлого у квітні того року Франкліна Делано Рузвельта, ще під час конференції віддав наказ про перше атомне бомбардування.
Шанс на повернення у світову спільноту
Яке значення мала ця зустріч для Німеччини? Навіть якщо вважати, що у Цецилієнгофі головним пунктом було покарання агресора, все ж таки конференція стала сигналом надії. Попередні пропозиції порядку денного - обернення німців на рабів або на народ хліборобів - не розглядались. Двері для повернення Німеччини до складу міжнародної спільноти залишили злегка відчиненими. Не в останню чергу завдяки тому, що США завчасно розпізнали стратегічне значення Західної Німеччини перед лицем експансіоністського Радянського Союзу.
Коли Трумен після конференції летів назад, до Вашингтона, він проголосив у радіозверненні, що повертається з Берліна - міста, "з якого німці мали намір панувати над світом". "Це місто-примара. Будівлі - в руїнах, економіка та люди - на дні. Ми зробимо все, що можемо, щоб Німеччина знову стала гідною нацією. Щоб вона врешті-решт знайшла свій шлях з економічного хаосу, в який вона сама себе загнала, назад до свого місця у цивілізованому світі", - наголосив президент США.