75 років повстанню у Варшавському гетто

Шість мільйонів європейських євреїв стали жертвами Голокосту. Нацисти та колаборанти спланували масове знищення євреїв буквально до найменших дрібниць, а реалізували - з небувалим досі розмахом. Тривав Голокост буквально до кінця Другої світової війни. Проте коли розмова торкається цього безпрецедентного в історії геноциду, нерідко постає запитання (інколи з подивом, а часом навіть із докором): чому євреї не чинили опору?

Щоб відповісти на це питання, треба розуміти, що саме тоді відбувалося. Переважна більшість євреїв, вбитих у газових камерах, знищених в гетто, розстріляних в Бабиному Яру, Понарах і Тростянці - це жінки, діти і люди похилого віку. Зброї не вистачало, а йти з голими руками проти автоматів і кулеметів, - та ще там, де значна частина населення байдуже ставилась до долі євреїв, -  було справою абсолютно безнадійною. До того ж, багато людей мали хоч і невелику, та все ж надію вижити. Тим паче, що плани знищення готувалися таємно, масові розстріли маскувалися під переселення в інші райони і навіть газові камери Освенціма були замасковані під душові.

Єврейські партизани

Непросто було і втекти в ліси до партизанів. Адже на відміну, скажімо, від росіян чи українців, родини яких могли залишатися в рідному селі, єврейські сім'ї були приречені на знищення - байдуже, воюють їхні чоловіки й брати з окупантами чи ні. Тобто йти в ліс треба було разом із сім'ями. Проте в партизанських загонах жінок, дітей та стареньких вважали тягарем, через що євреїв, які тікали в ліси з родинами, часто відмовлялися приймати.

Проте єврейський опір все ж існував. І не тільки цивільний (він виражався, наприклад, у тому, що у гетто створювали притулки для сиріт, організовували школи, таємно відкривали молитовні будинки), але і збройний. Наприклад, у Білорусі діяло майже півтора десятка єврейських партизанських загонів та груп, у яких воювали майже дві тисячі людей. А загалом у партизанських загонах на території республіки налічувалось більше десяти тисяч євреїв.

Варшавське гетто

Найяскравішими прикладами єврейського опору нацистам та колаборантам стали повстання у гетто і концтаборах: у Собіборі та Кременці, Білостоці та Лахві... Загалом відомо про майже два десятки таких повстань. Найбільшим стало збройне повстання у Варшавському гетто, яке розпочалося 19 квітня 1943 року й тривало кілька тижнів.

Нацисти створили Варшавське гетто у жовтні 1940 року. Сюди зігнали більше півмільйона євреїв, кілька кварталів обплутали колючим дротом, а відтак і відгородили триметровою стіною. Майже третина населення Варшави мешкала на території, площа якої становила менше трьох відсотків всієї території міста. Жили у страшній тісноті, голодували, умирали від тифу ... Але нацистам було цього мало. Улітку 1942 року почалися - під виглядом переселення в інші міста - масові депортації в табори смерті, перш за все - в Треблінку.

1942 року виникла Єврейська бойова організація, котра об'єднала різноманітні групи опору. До неї увійшло кількасот людей. Очолив організацію Мордехай Анелевич, який попри молодий вік (лишень 24 роки) уже був досвідченим підпільником. 

Нерівна боротьба

У січні 1943 року бійцям опору вдалося частково зірвати депортацію євреїв з гетто: нацисти "кинулись розшукувати" 2-3 тисячі людей, яких планували відправити на смерть. Це стало першим великим успіхом бойової організації та значною мірою затримало ліквідацію гетто.

Вночі 19 квітня розпочалася операція з повного знищення гетто. На територію увійшли, за підтримки панцирників і артилерії, підрозділи СС і Вермахту, загони військової поліції та служби безпеки (СД), - загалом понад дві тисячі осіб. Їх зустріли вогнем, а від пляшки із запалювальною сумішшю навіть зайнявся один з панцирників. Гітлерівці відступили.

Проте сили були нерівними. Повстанці мали лише револьвери, кілька гвинтівок, один-єдиний кулемет і дуже мало набоїв. Польські підпільні організації, з якими контактували бійці гетто, неохоче надавали їм зброю. Тож євреям доводилося за величезні гроші поповнювати арсенал на чорному ринку. А гетто бомбардували літаки Люфтваффе, обстрілювали з крупнокаліберних гармат, вогнеметами спалювали будинки... Бригаденфюрер СС Юрґен Штроп (Jürgen Stroop), який керував знищенням гетто, наказав затопити каналізаційну мережу, щоб ніхто не зміг врятуватися (після війни його повісять в Польщі як воєнного злочинця).

Після підриву Великої синагоги 16 травня Штроп доповідав про закінчення "акції". Але сутички з окремими групами повстанців тривали до кінця літа, хоча на той час, підірвавши решту будинків, гетто вже фактично зрівняли із землею.

Тисячі євреїв живцем згоріли, ще тисячі були розстріляні після повстання. Втрати гітлерівців разом з колаборантами, становили, за різними джерелами, кількасот вбитих та близько тисячі поранених.

Загинули майже всі керівники повстання. Мордехай Анелевич 8 травня потрапив в оточення гітлерівців і наклав на себе руки. Його приклад наслідували товариші та кохана, яких також оточили. В одному з листів з гетто Анелевич писав: "Здійснилася мрія мого життя: євреї гетто повстали на боротьбу!"