Ідиш - мова життєрадісності та пам'яті
1 червня 2020 р.
Під час пандемії COVID-19 багато людей намагаються опанувати нові для себе вміння - відкривають прихований кулінарний талант, прикрашають оселю або просто вдосконалюють акт миття рук. Деякі використовують вільний час для вивчення іноземної мови за допомогою засобів дистанційного навчання чи мобільних додатків або нарешті струшують пил із книжок на полиці.
Ідиш (їдиш) - одна з мов, інтерес до якої зростав ще до спалаху пандемії. Це пояснюється популярністю музики клезмерів та успіхом серіалів "Неортодоксальна" та "Штісель", які відкривають культуру хасидського ортодоксального юдаїзму.
"Ідиш - дуже експресивна мова з великою кількістю вигуків для передачі почуттів мовця. Через її походження від середньоверхньонімецької мови для багатьох німців ідиш є чимось знайомим, але в той же час невідомим, і це поєднання захоплює", - розповідає DW Алан Берн (Alan Bern), засновник та директор культурного фестивалю Yiddish Summer Weimar та музичної академії Other Music Academy в німецькому Веймарі.
Читайте також: "Крик чорнозему": фільм про знищення єврейської громади одного українського села
"Таке ж відчуття знайомого та невідомого виникає у багатьох євреїв, чиї бабусі й дідусі або батьки розмовляли на ідиш, але їм цієї мови не передали. Для багатьох людей вивчення ідишу - це спосіб ретельно дослідити власну ідентичність", - вважає Берн.
Звуки музики… і не тільки
Берн, композитор і музикант за професією, присвятив 20 років свого життя поширенню знань про мову й культуру ідиш. Його щорічний фестиваль Yiddish Summer Weimar - одна з головних подій у Європі, яка підкреслює багатство та важливість ідишу.
"Після Другої світової війни Веймар, як правило, асоціюється з "Бухенвальдом" (нацистський концтабір, який знаходився за декілька кілометрів від Веймара. - Ред.) Тож коли місто назвали європейською столицею культури в 1999 році, мою групу Brave Old World запросили провести короткий семінар з клезмерської музики", - пояснює Берн. Через кілька років це переросло у фестиваль Yiddish Summer Weimar.
Німеччина поступово стала "одним з найважливіших центрів музики на ідиш", - наголошує Алан Берн. На його думку, саме завдяки музиці за останні два десятиліття ідиш відновив своє місце серед європейських мов.
Мова, яка пережила смерть
Минуло 20 років, а Yiddish Summer Weimar, як і раніше, щорічно приваблює людей з понад 20 країн. Свято пройде навіть у 2020 році - за дотримання санітарно-гігієнічних норм. За словами Берна, місія фестивалю - сприяти розумінню "комплексності та актуальності культури ідиш для минулого, сьогодення та майбутнього".
Деякі лінгвісти та мовні ентузіасти побоюються, що ідиш не має майбутнього і може стати мовою, що вимирає. За оцінками науковців, залишилося лише близько пів мільйона носіїв мови. До Другої світової війни їх кількість складала приблизно 13 мільйонів, ідиш був рідною мовою 85 відсотків єврейських жертв Голокосту.
Професорка лінгвістики в Університетському коледжі Лондона (UCL) Естер Шендрой дивиться в майбутнє оптимістично: "Я думаю, що майбутньому мови, якою нині послуговується пів мільйона мовців, більшості з яких - менше 20 років, нічого не загрожує", - розповідає вона DW.
Для Шендрой ідиш не є рідною мовою. Вона відчула свою пристрасть до нього кілька років тому і зробила його центральним об'єктом своїх мовних досліджень. Таких любителів ідишу, як вона, у світі - приблизно 50 000, їх називають ідишистами.
"Мови потребують інституційної підтримки - шкіл, бібліотек, закладів культури та видавництв. Тому кожен, хто хоче, аби ідиш не зник, має підтримувати такі установи", - додає Шендрой.
Алан Берн погоджується, кажучи, що для цього людям потрібно "досліджувати, викладати, створювати та представляти культуру ідиш".
Мова, яка будує мости
Почасти захоплення ідишем можна пояснити тим, що його розуміють носії інших германських мов. Естер Шендрой каже, що знавці німецької чи голландської можуть зрозуміти приблизно 60-70 відсотків розмови на ідиші.
"Але ідиш також має значну семітську складову, зі словами, запозиченими з івриту та арамейської мови, - додає вона. - Він також має великий слов'янський вплив, оскільки у пізній період розвитку мови нею говорили у Східній Європі".
Ідиш може слугувати мостом, що поєднує людей з минулим усієї Європи, задовго до Голокосту, коли цю мову можна було почути на вулицях багатьох європейських міст. Тисячу років тому, каже Алан Берн, культура ідишу "була своєрідною нервовою системою, яка проходила через всю Європу, з'єднуючи європейські культури між собою", - картина, яку складно уявити тим, хто народився після Другої світової війни.
Перетинаючи міст до Брукліна
Бруклін у Нью-Йорку - це місце, де ідиш уже давно є першою мовою місцевої більшості. Особливо на околицях Вільямсбурга, де євреї-хасиди послуговуються ідишем навіть у школах та лікарнях.
Прогулюючись іншими вулицями Нью-Йорка, нерідко можна почути ідишизми, навіть серед тих, хто не знає мови. Ідиш має тут багатовікову традицію, пояснює Естер Шендрой: "До 1925 року, коли змінилися закони про імміграцію в США, тут уже жили близько трьох мільйонів євреїв. Більшість новоприбулих були носіями ідишу".
Україна - в минулому один із центрів ідишу
Директор Музею історії та культури євреїв Буковини Микола Кушнір у розмові з DW розповів, що наприкінці 1930-х років на території сучасної України проживали близько 2,5 мільйона євреїв - півтора мільйони в УРСР та ще близько мільйона на Галичині, у Закарпатті, Буковині та Бессарабії. За даними перепису УРСР у 1939 році, тільки 45,3 відсотка євреїв назвали ідиш рідною мовою - у порівнянні з 76 відсотками у 1926 році. Такий спад історик пояснює передусім русифікацією єврейського населення у таких великих містах, як Одеса та Київ. "У Західній Україні ідиш залишався розмовною мовою більшості євреїв", - додає він.
Кушнір вважає, що Чернівці, населення яких на початку XX століття на третину складали євреї, відіграли важливу роль у встановленні ідишу як "національної мови єврейського народу". Із 30 серпня по 3 вересня 1908 року саме в Чернівцях відбулася Міжнародна конференція з ідишу, організатором якої став єврейський публіцист та громадський діяч Натан Бірнбаум. Під час конференції розглянули питання підтримки ідишу у школах, пресі та театрі, а також висловили необхідність створення загального стандарту орфографії. "Ця конференція вважається початком наукового дослідження ідишу, - зауважує директор музею, - результатом якого стало створення Дослідницького інституту ідишу (YIVO) в 1925 році".
Читайте також: Німецькі фотопошуки слідів єврейської спадщини в Україні
Перегорнута сторінка чи недописана книга?
Зараз ідиш майже повністю зник з лінгвістичної мапи України, каже історик. За даними останнього перепису населення України у 2001 році, ідиш рідною мовою назвали лише три відсотки українських євреїв, тобто близько 3200 людей. "Я думаю, що ідиш - це, радше, перегорнута сторінка української історії. Він зберігся лише в середовищі ультраортодоксальних євреїв Ізраїлю та США", - зауважує Кушнір.
Однак місце для ентузіастів ідишу є і в Україні. Ідиш щорічно звучить зі сцени міжнародного літературного фестивалю Meridian Czernowitz у Чернівцях. У 2018 році тут відбулася Міжнародна конференція з ідишу, приурочена 110-річчю першої такої конференції. Один із її учасників - американський письменник Довид Кац - зауважив, що ідиш - це мова, якою в Україні були написані твори всесвітнього рівня, а його сліди простежуються у місцевих говірках багатьох регіонів України. "Я сподіваюсь, що в Україні цей спадок буде належним чином вивчений і розвинений, адже носії цієї мови - євреї - пліч-о-пліч з українцями мурували українську державність", - зазначив Кац в інтерв'ю "Радіо "Свобода".
Читайте також: Автографи довоєнного Львова: мандри епохами
L'chaim - за життя!
Алан Берн сподівається, що, вивчаючи ідиш, люди змінять деякі поширені уявлення щодо єврейської культури і головне - не сприйматимуть Голокост як головну характеристику єврейської культури та історії. "Це викривлене сприйняття, - говорить Берн. - Якщо перше, що спадає на думку, коли думаєш про євреїв, - це купи мертвих тіл, то Гітлер виграв війну за твій розум". За словами Берна, культура ідиш дуже життєствердна.
Естер Шендрой натомість наголошує, що жахи XX століття є невід'ємною частиною мови: "Ідиш презентує культуру, яка процвітала колись, але не тепер". На центральному автовокзалі Тель-Авіва є відома приватна бібліотека та культурний центр, де зберігаються понад 50 тисяч книг на ідиші, написані тими, чиї діти та онуки так і не мали змоги їх прочитати.
"Кожного разу, коли я заходжу в YUNG YiDiSH Center, я чую голоси тисяч ідишомовних людей: письменників, читачів, голос людини, яка придбала книгу, бібліотекара, який колись давно вніс її до каталогу десь у польській школі. Для мене вони всі оживають", - зазначає Шендрой.