Сповідь в інтернеті

14-річна Ліза зізнається, що під час прогулянки парком "їй раптом захотілося вдарити літню жінку" і вона це зробила; студент визнає, що "поцупив підручник з бібліотеки"; співробітник щиро розповідає, що "був надзвичайно лінивий вчора на роботі". Таке можна прочитати на так званих сторінках для онлайн-сповідей, які існують ще від самого початку інтернету.

Гріхи із розважальною цінністю

Можна лише здогадуватися, що спонукає людей протоколювати власні огріхи на німецькомовних веб-порталах "Beichthaus.com", "Wir-beichten.de" або "Onlinebeichte.de". Окрема тема – наскільки справжніми є ці історії. Цілком очевидно, що серед інших тут пише чимало жартівників, а також схильних до ексгібіціонізму – описувань сексуального характеру на деяких зі сторінок явно забагато.

Інші дописи є абсолютно невидовищними, але при цьому викладені настільки детально, що складається враження: тут хтось явно хотів очистити душу. Проте одне у публічних сповідях є спільним - вони слугують вуаєризму читачів та читачок та не мають майже нічого спільного із "справжньою" сповіддю у християнському сенсі цього слова.

Релігійна та віртуальна реальність

"Офіційних" церковних місць для сповіді у мережі немає, хоча така ідея не є такою вже абсурдною. Наприклад, анонімність, яку створює у церкві стілець для сповіді, в інтернеті надається автоматично, а таким чином і шанс на справжню відкритість між тим, хто зізнається у гріхах, та духовником.

Однак принаймні у католицькій церкві онлайн-сповідь, станом теологічної свідомості на сьогодні, неможлива. Відкриття своїх гріхів і насамперед їхнє відпущення священиком належить до семи "сакраментів" - "священних таїнств", які є "ознакою та інструментарієм" для зустрічі з Богом. Але в інтернеті немає "таїнств", сказано у ватиканському папері "Церква та інтернет" 2002 року: "Віртуальна реальність не замінить справжньої присутності Христа в євхаристії" та "таємну реальність інших таїнств".

Справжній співрозмовник у мережі?

Так само, як за католицьким розумінням під час Таємної вечері Ісус Христос "був реально присутнім", так і сповідь, незважаючи на анонімність сповідальниці, є "реальною" зустріччю між віруючим та священиком. Причому в сенсі тілесної присутності, пояснює отець Бернд Гаґенкорд, який працює  керівником німецькомовного відділення "Радіо Ватикану".

Свен Васке – колега з іншої християнської конфесії, очолює онлайн-редакцію Євангелічної церкви Німеччині (EKD). Він каже: "Зрештою питання в тому, як ми даємо визначення реальності, чи можна передавати її медійно. Якщо я  сприймаю інтернет не як реальність, а як віртуальну реальність, тоді, звичайно, важко, якщо мене не вислуховує справжній співрозмовник".

Папа в соціальних мережах та мобільний додаток для сповіді

В Євангелічній церкві одинична сповідь вже давно не відіграє таку велику роль, як в католиків. До священних речей вона тут не належить – отож, тілесна присутність не є обов'язковою умовою. І, на думку Свена Васке, може відбуватися "справжня зустріч" вірян і від комп'ютера до комп'ютера, наприклад, у чаті зі священиком або священицею під час онлайн-проповіді: "Оскільки ми маємо справу в інтернеті не з віртуальністю, а з цілком реальним життям, то і у такі моменти ситуація сповіді, спокутування гріхів, визнання провини та відпущення гріхів там можливі".

Однак і Ватикан іде в ногу із часом: сьогодні знайомий із сучасними медіа католик може "відстежувати" Папу простіше, ніж будь-коли, а саме - через Twitter. Можна приймати на свій мобільник теологічно "дієве" благословення, а можна за допомогою додатка під назвою "Confession" розпитати себе про скоєні гріхи або взяти цей прилад до церкви в якості підкажчика. І все ж, католицькі сповідь та відпущення гріхів залишаються, попри складні теологічні надбудови, чимось цілком аналоговим, і, незважаючи на можливу сповідь онлайн у виняткових випадках, навіть в євангелічній церкві не збираються повністю переносити віру в мережу.