Журналіст-розслідувач: "МН17 став жертвою дуелі"

Маркус Бенсманн - репортер бюро журналістських розслідувань Correctiv, створеного у Берліні влітку минулого року. Разом зі своєю командою, а також за участі редакцій видань Der Spiegel, Algemeen Dagblad та Bellingcat він провів незалежне розслідування падіння літака МН17 "Малазійських авіаліній", що прямував з Амстердама до Куала-Лумпур та був збитий над територією України 17 липня 2014 року. Усі 298 пасажирів та членів екіпажу, які були на борту, загинули.

Мультимедійний спецпроект за результатами розслідування журналістів на Spiegel-Online та публікація матеріалів журналістського дослідження на 11-ти сторінках Der Spiegel викликали великий резонанс. У розслідуванні трагедії літака МН17 журналісти просунулись наразі далі за всіх: за їхніми висновками, літак збили саме з російського самохідного ракетно-зенітного комплексу "БУК", але хто саме випустив смертоносну ракету - досі загадка. DW розпитала подробиці в одного з ключових дослідників проекту Маркуса Бенсманна.

Deutsche Welle: Пане Бенсманне, коли і чому ви почали працювати над розслідуванням падіння літака MH17?

Маркус Бенсманн: Ми взялись за це не відразу після катастрофи, а тільки наприкінці серпня. Українські події - це привід для пропагандистської війни не лише в Росії чи Україні, але й у Німеччині та Європі взагалі. Майдан, зіткнення в Одесі, падіння літака - кожен політик використовує власну конотацію трагедій в залежності від своїх політичних поглядів. Нашим завданням було зібрати до купи усі джерела, всі факти, які вже були доступні на той момент. Нам було дуже цікаво подивитись на те, у чому всі джерела сходяться, а в чому різняться.

Як ви проводили розслідування?

Це можна порівняти із розслідуванням кримінального злочину: треба було знайти місце злочину, знаряддя злочину, встановити його мотив та свідків для того, щоб зрозуміти, що сталось насправді. Ми почали зі зброї: у нідерландському звіті (офіційної Комісії з розслідування катастрофи рейсу, опублікованого 9 вересня 2014 року – Ред.) був опис пошкоджень літака, з якого наші військові експерти дійшли висновку: поза сумнівами це результат дії установки "БУК".

Далі ми почали вивчати знаряддя, більше зосереджуючись не лише на його технічних аспектах, але радше на тонкощах його тактичного використання. Таким чином ми виявили дуже цікавий і вкрай важливий факт: "БУК" завжди супроводжує танки. Це правило: якщо використовуються танки, тоді використовуються і такі засоби ППО, як "БУК", аби захищати їх від повітряних ударів.

Про те, що у проросійських сепаратистів помітили танки, наголошували ще в червні і НАТО, і Сполучені Штати. Саме тоді всі західні військові мали знати, що танки не ходять без ППО – це неможливо! Сепаратисти це заперечували, але навіть припущення вже має призводити до відповідної реакції: якщо ми бачимо на тій території танки, то маємо припускати, що там є засоби ППО, а це означає, що через цю територію вже не можна літати у відпустку, це небезпечно. Але цього попередження не було.

Можливо, саме через те, що довгий час цю війну не наважувались називати війною, власне і сталось те, що сталось?

Саме так. Звісно, Україна відповідає за свій повітряний простір, але це країна, яка вела війну, і повітряна перевага в той час була єдиним козирем у війні проти сепаратистів, який використовували відповідно до моменту. Це ситуація дуелі - з одногу боку, українські літаки, які полюють на танки та іншу важку техніку, а з іншого - ті, хто їх захищає. Додайте до всього цього коридор з цивільними літаками, і вийде так, наче один з дуелянтів стоїть у класі зі школярами. Але воєнна логіка це - воєнна логіка: танки без ППО не ходять, і військові всіх країн про це знали.

Тож якого висновку ви дійшли в публікації?

Ми йшли крок за кроком. Почали збирати фотографії очевидців з соцмереж, щоб виявити, як "БУК" потрапив в Україну. Прослідкували, що він прибув сюди з російського Курська ще до трагедії 17 липня, а також знайшли його фотографію після 17 липня. На ній видно, як "БУК", в якого не вистачає однієї ракети, стоїть, за словами очевидців, на перехресті в Луганську (контрольованому, на той момент, сепаратистами. – Ред.).

І тут цікаве: російське Міністерство оборони на прес-конференції замість того, щоб відкинути фото і не визнавати його як справжнє, визнає його і використовує у своїх цілях: начебто фото зроблене на території, що контролюється українськими військовими, адже на білборді, що також є на фото, написана адреса місцевого магазину. Я пішов туди особисто для того, щоб перевірити суперечливий момент: знайшов те саме перехрестя в Луганську і навіть той самий білборд. І тепер я можу підтвердити: фото зроблене в Луганську, підконтрольному сепаратистам.

Тобто ми зупиняємось на сепаратистах?

Не зовсім. Всі наші експерти зійшлися в тому, що "БУК" - занадто складна система, сепаратисти не можуть використовувати її самостійно. Людей цьому навчають в інститутах, такі знання не можна передати за два тижні. До того ж це дуже дороге обладнання і навряд чи його віддадуть просто так у руки випадкових людей. "БУК" виконує чітке завдання: стріляти по військових літаках. І пілоти, в свою чергу, знають: перше, що треба знешкоджувати на землі, - це "БУК". Ось чому це дуель - той, хто стріляє першим, живе довше. На жаль, МН17 став жертвою у цій дуелі.

Пройшло півроку з часу падіння МН17, чи мінялась риторика з приводу причин трагедії за цей час?

Можу сказати, що завжди були лише дві точки зору: або це були сепаратисти та Росія, або українці. Історія з МН17 розділила думки на дві сторони, власне, як і весь український конфлікт.

Які у вас враження від спілкування із сепаратистами? З матеріалів можна дійти висновку, ніби вони навіть хваляться тим, що роблять.

Я був там під час їхніх виборів (2 листопада 2014 року. – Ред.), тому можна було використовувати цей привід для того, щоб ходити по селах, побачити всі ті місця, щодо яких велись суперечки навколо аварії літака. Я вже мав досвід спілкування з подібними людьми - бойовими командирами - в Афганістані та Іраку, тому розумію їхню психологію. Це люди, які зненацька стають господарями регіону. Це дуже середньовічний підхід: немає ані суду, ані інших гілок влади, він один і він Бог - може робити що захоче, брати що захоче і залишитися без покарання. Я ввічливо їх слухаю: чим більше вони говорять, тим краще для мене. Вони приймали мене добре, але лаяли за те, що ми не підтримуємо їх.

Що вас вразило найбільше під час подорожі на Схід України?

Для мене все це було дуже сумно, чесно кажучи. Я довго працював у Центральній Азії, бачив таджикську війну, афганську війну, і бачив, на що перетворюється регіон, який контролюється не державою, а різними бойовими командирами. Аж раптом я потрапив у Донецьк - красиве, сучасне місто, з вражаючим стадіоном, розкішними готелями - яке було захоплене різними командирами. Мене це дуже вразило. А головне, що люди стали жертвами у цій війні: вони сильно втратили в економічному плані, бояться всього, особливо командирів, що діють там за своїми власними правилами, а ще і слухають російську пропаганду, яка віщає за ранку до ночі про фашистів. Мені здається, що все разом це дуже травмує людей в психологічному плані.