Коментар DW

П'ять годин розмовляли держсекретар США Джон Керрі та його російський колега Сергій Лавров. І навіть якщо в Парижі не було досягнуто жодних результатів, ця зустріч є ознакою того, що Росія і Захід, який на цій зустрічі представляли США, надалі розмовляють одне з одним.

Поки проходять переговори і у дипломатії є шанс, навряд чи слід очікувати, що Росія задіє від 30 до 40 тисяч солдатів, які зосереджені на кордоні з Україною, для вторгнення. Переговори Керрі та Лаврова мають знизити напруженість і дозволити повернутися до раціональної політики. Навіть переговори на рівні президентів не повинні бути табу, якщо через це Володимир Путін відмовиться від планів проковтнути Придністров'я - цей шматочок землі, який належить республіці Молдова і межує з Україною, і де досі жива ностальгія за радянським минулим.

Вимоги Путіна

Мабуть, цього разу саме російський президент зробив перший крок, несподівано зателефонувавши президентові США Бараку Обамі. Тому можна сказати, що стратегія Заходу, про яку кілька днів тому домовилися в Гаазі на саміті "Великої сімки", принесла перші успіхи. Росіяни зрозуміли, що перебувають в міжнародній ізоляції. Особливо це помітно з економічних показників.

Можливо, не Путін, а його близьке оточення стало наполягати на деескалації конфлікту, якого воно справді потребує. Хоча економічні санкції ще не запровадили, інвестори тікають з Росії. Не тільки західні компанії тримаються подалі від Росії, навіть багаті росіяни виводять свої гроші з країни. Рубль знецінюється. Центральний банк Росії в поточному році очікує в кращому випадку стагнацію, а ніяк не зростання.

Барак Обама і Євросоюз дали зрозуміти, що вони запровадять економічні санкції, якщо Росія надумає вторгнутися в Україну. Принаймні в довгостроковій перспективі Європа має скоротити імпорт енергоносіїв з Росії. Ця єдність змусила Кремль задуматися.

Вражене самолюбство

Навмисна словесна атака Обами на адресу Путіна, вочевидь, подіяла. Обама назвав Росію, яка має глобальні амбіції, другорядною "регіональною силою". Здається, таке хвастовство власною силою подобається адресату. Але байдуже що змусило росіян сісти за стіл переговорів - Захід повинен бути обережним, не виявляти тріумфальності чи зловтішання, про що вже говорили в консервативних колах США. Зарозумілість може ізолювати Росію, яка ще потрібна для того, щоб врегулювати кризу в Україні мирним шляхом.

США наполягають на виведенні російських військ з кордонів з Україною, і пояснюють це тим, що війська несуть "атмосферу страху і залякування". Чи виконає Росія цю вимогу, невідомо. Росія наполягає на нейтралітеті України з федеративним устроєм та конституцією з широкими правами російської нацменшини. Вступ України до НАТО має бути виключений.

Чи погодиться Україна на таке обмеження свого суверенітету і чи має вона це робити, - це спірне питання. Сергій Лавров хотів би вести переговори щодо України, а не з нею. Це є неприйнятним. Україна - це не трофей, за який мають битися Захід і Росія. Після зустрічі в Парижі Керрі підкреслив, що не буде прийнято "жодного рішення про Україну без України".

Fait accompli

Вражає те, що американський Держсекретар не наполягає на відступі росіян з Криму, незважаючи на те, що Захід вважає анексію півострова порушенням міжнародного права. Мета Керрі - запобігти подальшому загостренню конфлікту. Напевно, він, а разом з ним і європейці, побачили, що Крим для українського уряду в Києві втрачений. Росія не віддасть Крим.

Тому, незважаючи на похвальні дипломатичні зусилля, не можна повернутися до нормальних відносин з Росією. Потрібно й далі продовжувати тиск. Володимир Путін дискредитував себе через проведення політики експансії. Очевидно, він принаймні зрозумів, де проходить межа його можливостей.