Результати референдуму - це катастрофа, причому для всіх. І всі від цього рішення залишилися у програші. Прихильники Brexit можуть тепер почуватися більш незалежними, але вже невдовзі вони усвідомлять, що ця незалежність - примарна. Країна стане біднішою. І не менш важливим є те, Сполучене Королівство може розвалитися, адже більшість шотландців воліють залишитися в ЄС, тож вони можуть ініціювати розкол. Можна очікувати, що голоси за об'єднання Ірландії теж лунатимуть голосніше, оскільки після Brexit зовнішній кордон ЄС проляже через Ірландію.
Але щонайменше настільки ж тяжких наслідків слід очікувати й в решті країн ЄС. З виходом Великобританії піде не лише ключовий платник внесків до ЄС: спільноті забракне цього зовнішньополітичного, дипломатичного, військового важковаговика - держави, яка робила ЄС відкритішим для світу і більш конкурентоорієнтованим. Особливо за британцями сумуватиме Німеччина. І без того не бракує країн, які б воліли відгородити ЄС від глобалізації, і для яких бюджетна дисципліна - незнайоме поняття . У цьому сенсі Лондон і Берлін переслідували спільні цілі. Партнер тепер вибув.
Та найважливіші наслідки тут, мабуть, політичні. І їх важко осягнути: британський приклад може бути показовим для інших. Не обов'язково, що за ним негайно слідуватиме парад виходів країн із ЄС. Але інші країни зможуть щонайменше погрожувати подібними референдумами і, як Великобританія, вимагати для себе хоча б найрізноманітніших виняткових прав та правил. Урешті-решт це буде ЄС, у якому кожен шукає для себе своє і не бажає зв'язувати себе зобов'язаннями. А це не стабільна структура устрою для глобального гравця, який хотів би, щоб його сприймали всерйоз.
В чому ж полягають переваги ЄС?
Багато хто в Європі хотів би, аби британці тепер сповна відчули наслідки Brexit: геть так геть. Поступок не має бути. Натомість вони прагнуть на прикладі британців продемонструвати країнам зі схожими тенденціями, що прощення "дезертирам" (як висловився голова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер) не буде. З людської точки зору це зрозуміло, але може нашкодити власним інтересам.
Той, хто прагне відплати, не усвідомлює, наскільки євроскептичними чи навіть ворожими до ЄС стали настрої у багатьох європейських державах. Подібними погрозами можна лише погіршити ці настрої. Натомість правильним зараз було б поберегти нерви і спробувати досягти з британцями нових домовленостей. Звісно, це не буде повноцінною заміною членству в ЄС, але політика "все або нічого" вже не допоможе.
Зрештою, критичні запитання ЄС має адресувати й собі. Громадяни вже не ймуть віри до брюссельської мантри, згідно з якою усі проблеми можна розв'язати лише за допомогою "більшої Європи". Прикладом тут може слугувати криза біженців, яка для багатьох є найбільшим викликом для континенту. "Більше Європи" - було насамперед (німецькою) вимогою для розподілу теоретично необмежного числа мігрантів серед усіх країн Європи, тоді як деякі країни взагалі не бажали впускати шукачів притулку до себе. "Європейська відповідь" на так і не розв'язану боргову кризу теж розкрила більше протиріч, ніж владнала: багаті країни почуваються використаними, бідні ж вважають, що їм нав'язують рішення.
Переваги європейської співпраці в кожному окремому випадку в майбутньому мають бути краще обґрунтованими. Вже недостатньо вбачати у ЄС "проект миру", відсуваючи усі інші проблемні питання.
Так, британське рішення стало нічним жахіттям. Разом з тим, це й найгучніший дзвінок до пробудження, який тільки можна собі уявити. Невблаганна самокритичність та думки про спільні цілі майбутнього - це те, що стоїть зараз на порядку денному.