Кулінарний хіт
3 січня 2013 р.
Обабіч швидкісної автостради, що простяглася з Атланти, розташувався "Франкфуртський Дьонер-Кебаб". Кафе процвітає вже понад рік. Зовні будівля нагадує піцерію чи ресторан сандвічів Subway, але всередині пахтить не свіжоспеченим хлібом, а бараниною та яловичиною, що шкварчать на шампурах. Поруч – автомати з газованими напоями.
"Франкфуртський Дьонер-Кебаб" втілює новий тренд: схожі "точки" відкриваються по всій Америці. Від Сіеттла й до Далласа вихідці з Німеччини годують американців стравою турецького походження.
Особлива рецептура
Тим часом у "Франкфуртському Дьонер-Кебабі" готують шаурму для двох вихідців із Туреччини, які оселилися в Атланті. Працівниця закусочної Каріна нарізає тонкі скибочки м’яса, показуючи, як робиться дьонер-сандвіч. Вона вмощує м'ясо в булочці, додає білу та червону капусту, помідори, огірки, цибулю та сир "Фета". Наприкінці вприскує соуси: цацики, часниковий та тахіну.
Поки Каріна загортає шаурму у фольгу, один із клієнтів - Езкан - вголос розмірковує над популярністю цієї страви з Німеччини та її турецьким корінням. Езкан теж помітив, що дьонер-кафе у США останнім часом побільшало. "Франкфуртський Дьонер-Кебаб" чоловік побачив випадково. "М'ясо не таке, як у Туреччині, але схоже й дуже смачне", – висновує він.
Саме м’ясною начинкою й різняться сандвічі, котрі їдять американці та німці. Власник "Франкфуртського Дьонер-Кебабу" Карстен Вернер змінив рецепт і метод смаження, аби, так би мовити, збудити американський апетит. “Дьонер із куркою такий самий, як і в Німеччині, але яловичину ми просмажуємо ще до того, як викладаємо на гриль”, - розповів він. Тож шампур – декоративний елемент, щоби м'ясо залишалося гарячим. Шаурму подають у тонкому коржі, спеченому за перським рецептом замість традиційної піти, яка американцям смакувала дещо менше.
"Сировину" Вернер дістає у брата, котрий працює м'ясником неподалік. Згодом він підвозить продукт у пересувному кіоску до входу в місцевий університет.
Дьонер на колесах
Німецько-турецька закуска добре прижилася і у Флориді. Тут інший виходець із Франкфурта-на-Майні, Карл Роза, пропонує схоже меню, але продає закуску виключно на колесах. Пересувний кіоск із гучною назвою "Королівський візок Карла" (King Karl Truck) подорожує місцевістю протягом робочого тижня, рятуючи від обіднього голоду клерків та студентів.
Проживши сім років у США, Роза відкрив цей бізнес минулого літа, коли помітив великий попит на дьонер у США. Серед його клієнтів – американські солдати, котрі служили в Німеччині, турецькі та німецькі емігранти. Підприємець також дещо переробив рецепт під смаки американської публіки. За його словами, американці люблять гостре м'ясо, тож спеціями тут приправляють щедріше, ніж у Німеччині. А перепробувавши чимало сортів хліба, Карл найняв німецького пекаря з Флориди, щоб готувати свіжі коржі вже зрання.
З дьонером - до Книги рекордів Гіннеса
Безперечною “столицею” дьонера у США можна вважати місто Остін у Техасі. Вивчаючи підприємництво в місцевому університеті, німці Домінік Штайн і Міхаель Гейне заснували тут цілу мережу дьонер-закусочних. Першу точку вони відкрили ще 2009-го року і відтоді справа розрослася до п'яти кафе в усьому місті.
Хлопці кмітливо розкрутили бізнес. 2011-го року вони перетворили машину "Смарт" на найменшу у світі пересувну закусочну й потрапили до світової Книги рекордів Гіннеса.
Та не лише німці мають зиск із турецької шаурми. Поживши в Берліні й одружившись із німкенею, американець Віктор Тву 2011-го року заснував у Сіеттлі "Берлінський Дьонер-Кебаб". Бізнес іде добре, хоч іноді йому важко пояснити допитливим особам зв'язок між Берліном і турецькою стравою. Виходить заплутана історія. "Тоді я пропоную порівняти це з американським досвідом, – сказав він у розмові з DW. – Наприклад, піца була національною стравою італійців, але зараз це і американський продукт. Та сама історія – з мексиканською їжею. Американські такоси нагадують німецькі дьонери. Тому наш ресторан називається "Берлінський".