Чому німці допомагають захищати українські архіви
12 грудня 2023 р.Посеред фермерських угідь і степів півдня України розташоване селище Високопілля. Засноване 1869 року німецькими колоністами поселення до 1915 року носило назву Кронау. Високопілля розташоване на півночі Херсонської області, на межі з Дніпропетровщиною. На момент окупації російською армією навесні 2022 року Високопільська селищна громада офіційно налічувала близько чотирьох тисяч мешканців. Подорожній відзначить у цьому непримітному селищі хіба що залізничну станцію і церкву з золотою банею. Однак є тут іще одна значуща будівля - місцевий архів, розташований у чотириповерховій будівлі радянської доби.
Сніг і дощ нищать те, що не вкрали росіяни
Місяці російської окупації завдали Високопіллю тяжкої шкоди. Російські вояки плюндрували і нищили будинки, історичні пам’ятки - не став винятком і архів. Від будівлі залишилися лише руїни. Дах частково зруйнований, вікна побиті. Вхід завалений уламками. Входити до будівлі небезпечно для життя - вона, імовірно, замінована зсередини. Частина документів, які не були вивезені або згодом знищені росіянами, нині залишені напризволяще. Вітер, сніг і дощ поступово нівечать свідчення історії.
Високопільський архів - лише один з багатьох прикладів того, що архіви є однією з мішеней російського нападу на Україну. Наскільки скрутною є ситуація для багатьох українських архівів в умовах війни, засвідчив звіт міжнародної організації Arolsen Archives, яка опікуєтся збереженням пам’яті про жертв німецького націонал-соціалізму. Зокрема, з Херсонського обласного архіву окупанти вивезли мільйони документів - близько половини всього фонду. Крім документів, росіяни вкрали ще й комп’ютери і принтери, а будівлю архіву при відступі замінували. Після деокупації відновлювати роботу архіву вкрай важко: бракує всього - від контейнерів і стелажів для документів до сканерів і принтерів. Не вистачає також персоналу.
Загроза культурній пам’яті народу
"Коли нація бореться за виживання, вона бореться і за збереження своєї культурної ідентичності. Музеї - це про збереження речей, а архіви і бібліотеки - це про збереження знань", - каже у розмові з DW Йорґ Морре (Jörg Morré). Він - директор Музею Берлін-Карлсгорст. Цей музей розташований у будівлі, де було підписано акт про капітуляцію нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Цей музей вже багато років співпрацює з низкою українських установ, а після широкомасштабного вторгнення Росії в Україну його співробітники проявили солідарність з українськими колегами і надають всебічну підтримку архівам і музеям в Україні, які потерпають від війни.
В Українських архівах зберігаються, зокрема, численні свідчення про геноциди та інші злочини тоталітарних режимів ХХ століття - від радянського Голодомору до Голокосту та вивезення на примусову працю у період нацистської окупації. "Документи періоду німецької окупації не мають критичного значення для української нації та її культурної самоідентифікації. Але з точки зору Росії, яка бачить себе спадкоємицею Радянського Союзу, "великого переможця фашизму", вони важливі", - каже історик Йорґ Морре. Він зазначає, що Росія вважає себе правомірною власницею архівних фондів, пов’язаних з цими історичними подіями.
Читайте також: Порівнювати Путіна та Гітлера не означає рівняти - автор книги про війну РФ в Україні
Морре звертає увагу на те, що під час російської окупації Херсону, російські спецпосланці ходили між стелажів обласного архіву зі списками документів і цілеспрямовано вилучали папки, які стосувалися періоду німецької окупації. "Це вписується у давню традицію трофейних архівних фондів часів Другої світової війни, коли Червона армія у великих масштабах вивозила з Німеччини до Москви архівні документи. Ці фонди і досі там", - нагадує Морре. Він зазначає, що десятиліттями з цими документами у Москві ніхто не працював, навіть російські дослідники. "Йдеться лише про те, щоби мати контроль над ними. Цією логікою Росія керується і донині", - наголошує німецький історик.
Чому нищаться і плюндруються українські архіви
Російський президент Володимир Путін відкрито заявляє про те, що він не вважає Україну суверенною державою і у своїх псевдоісторичних мотивах для широкомасштабного воєнного вторгнення посилається на те, що росіяни і українці буцімто "один народ". З точки зору господаря Кремля може бути лише одна історична правда - російська. Критичні голоси і ЗМІ у Росії зазнають жорстких утисків, а доступ до архівів суворо обмежений. Знищення українських архівів - один із засобів знищення української історії та ідентичності.
Для росіян заперечення культурної ідентичності інших народів - давня традиція. Ще за царських часів українці повною мірою відчули це на собі, коли заборонявся друк українських книжок, українською неможливо було викладати у школах. Русифікація у різних проявах продовжилася і за радянських часів. Вона триває і нині на окупованих Росією територіях України. Починаючи з освіти російською мовою і переписаних шкільних підручників, закінчуючи забороною надавати безкоштовні медичні послуги тим, хто не отримав російський паспорт.
Як врятувати архівні документи
Ціла низка німецьких музейних закладів і архівів допомагають українським колегам в умовах війни зберігати від знищення свої фонди. Серед них Музей Берлін-Карлсгорст, Федеральний архів, Народна спілка піклування про воєнні поховання, Arolsen Archives та ініціатива "Врятувати українські архіви" (Ukrainische Archive retten). "Ми, німці, знаємо, що це означає, коли знищується культурна спадщина. У Другій світовій війні ми самі були злочинцями, які вивозили об’єкти культурної спадщини з архівів, бібліотек і музеїв на окупованих територіях, особливо з Польщі. Пам’ятаючи про це, нині чимало німецьких культурних інституцій з Німеччини надають підтримку українським колегам", - зазначає Йорг Морре.
Крім фахових консультацій, Україні особливо нагально потрібна матеріальна допомога: сканери з високим розширенням, електрогенератори, лампи, осушувачі повітря, пожежні сигналізації, архівні контейнери, стелажі, камери, комп’ютери, спеціальні клеї, папір. Однак і кадровий голод дається взнаки - нині у багатьох архівах працює подекуди вдвічі менше фахівців, ніж до російського нападу. І цих рук дуже не вистачає, щоби убезпечити від наслідків війни архівні фонди. Те, що не буде оцифроване, ризикує бути втраченим назавжди.
Читайте також:Як Україна (не) потрапляє в німецькі шкільні підручники
Оцифрування однак - це значно складніше, ніж просто все відсканувати. Вже нині українські архіви активно сканують свої фонди. Однак часто бракує часу і ресурсів, щоби робити це системно. Згідно зі звітом Arolsen Archives, індексація - систематизація за ключовими словами - часто не відбувається. З такими цифровими фондами у майбутньому буде дуже важко працювати дослідникам.
Йорґ Морре, своєю чергою, вважає, що цифровізація хоч і потрібна, але вона не замінить історичні документи на папері, які часто є важливими для національної пам’яті. "Звісно, все можна оцифрувати, тоді знання будуть збережені. Але цифрові копії як фундамент для національної держави?! Ми ще не настільки просунулися у цифровізації, щоби бути впевненими, що це рівнозначно", - підсумовує німецький історик.