Експертка про Каховську ГЕС і екоцид
7 червня 2023 р.Карен Галмі з Університету Ессекса багато років працює над вдосконаленням норм міжнародного права, які б дозволили краще захищати довкілля під час збройних конфліктів. DW звернулася до професорки з проханням проаналізувати, як можуть бути притягнені до відповідальності винні у безпрецедентній шкоді довкіллю, завданій знищенням греблі на Каховському водосховищі.
Пані Галмі, низка світових лідерів засудили руйнування Каховської ГЕС як воєнний злочин, адже електростанція не є об'єктом військового призначення. Водночас, Російська Федерація, під контролем якої з самого початку війни перебувала станція, звинувачує у руйнуванні Україну. Як Ви розцінюєте шанси притягнути винних до відповідальності?
З правової точки зору, багато що залежить від того, під чиїм контролем перебуває об'єкт. Якщо одна зі сторін конфлікту є окупантом, то ступінь відповідальності завжди є вищим. Відповідно до Женевських конвенцій, окупант несе відповідальність за захист цивільного населення. Натомість відбувається прямо протилежне. Навіть якщо російська сторона заявляла би, що підірвала греблю, щоб захиститися від українського наступу, це все одно було би незаконно, адже потенційні масштаби наслідків такого підриву є неймовірно великими. Якщо навіть гребля не була би під російським контролем, удар по цьому об'єкту не був би законним, адже греблі визначені як цивільні об'єкти, що підлягають особливому захисту відповідно до міжнародного права.
Воєнні злочини, такі як руйнування шкіл або лікарень, вже стали буденністю під час російської агресії проти України. Тим не менше, у даному випадку ми маємо справу з новим виміром, бо наслідки руйнування для природи, а також, скажімо, фермерів, які можуть втратити доступ до води, будуть, імовірно, відчутні протягом наступних десятиліть. Чи є правові механізми, щоб домагатися компенсацій за довгострокові негативні наслідки для життя людей і тварин?
Коли йдеться про доведення воєнних злочинів, потрібно не лише зафіксувати завдану шкоду, але й довести, що вона була завдана свідомо і навмисно. Хоча у мене досі немає підтвердженої інформації про те, що саме відбулося і хто це зробив, але очевидно, що цей удар по дамбі був непропорційним і невиправданим. У всякому разі, я не можу уявити собі, якими аргументами можна було би виправдати такий удар. Інший правовий виклик - довести свідоме знищення цивільного об'єкта. Про це йшлося свого часу, коли Ірак 1991 року завдав удару по нафтових родовищах Кувейту. Знищення греблі в Україні - це той випадок, коли можна говорити про свідоме знищення цивільного об'єкта. У цьому випадку наслідки такого удару для довкілля є частиною обвинувачення. Однак зазвичай саме екологічний аспект дуже важко доводити у суді. Дотепер немає жодного відповідного прецеденту, тож притягнути до відповідальності за шкоду довкіллю буде важко. Все залежить від того, яку юрисдикцію буде обрано і чи взагалі знайдеться така юрисдикція.
Склад воєнного злочину, зафіксованого у Римському статуті - поки зарано говорити, чи можна застосувати у даному випадку це положення - передбачає "широкомасштабну, довгострокову і далекосяжну шкоду для довкілля". (Це положення було перейняте до Римського статуту з додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 1977 року - Ред.). Це - дуже висока планка. Гадаю, ми можемо без сумніву говорити про широкомасштабність наслідків у даному випадку, оскільки йдеться про розлив водосховища на великій річці. Але юридично притягнути до відповідальності за шкоду довкіллю на підставі цієї норми вкрай складно. Тому подекуди намагаються оперувати терміном екоцид, це робить аргументацію більш конкретною, але може опустити планку масштабів завданих збитків. Загалом, з прагматичних міркувань, юридично простіше оперувати терміном непропорційної і невибіркової атаки на цивільний об'єкт.
Читайте також: Гендиректор "Укргідроенерго": Для відновлення Каховської ГЕС потрібно щонайменше 5 років
Тобто притягнути до відповідальності саме за знищення довкілля з наслідками для наступних поколінь на сьогодні нереально, а знищення греблі можна лише прирівняти до удару по школі чи лікарні?
Певною мірою - так. Йдеться про той самий принцип захисту від невибіркових атак по цивільних об'єктах. В юридичній практиці не ставиться під сумнів той факт, що греблі мають критичне значення для цивільного населення.
Тобто питання компенсацій за довгострокові наслідки злочину для цивільного населення не має перспективи?
Наслідки для довкілля можуть бути центральними аргументами, коли йдеться про питання компенсацій за завдану шкоду. Наскільки я знаю, українські прокурори збирають матеріали в рамках провадження за звинуваченням в екоциді, відповідно до українського законодавства. У цьому може бути перспектива. У випадку з підривом греблі все виглядає інакше, ніж, скажімо, у випадку удару по промисловому об'єкту, де в деяких випадках можна намагатися посилатися на воєнне значення об'єкта. У випадку греблі це практично неможливо.
Чи є у міжнародному праві термін екоциду, про який Ви згадували?
Ні. Можна посилатися на Римський статут, хоча Росія його і не ратифікувала. Там зафіксоване поняття навмисно завданої "широкомасштабної, довгострокової і далекосяжної шкоди для довкілля". На нього посилаються юристи, які оперують терміном "екоцид". Однак екоцид не є міжнародно визнаним складом злочину. Такий склад злочину ввели до свого законодавства низка країн соціалістичного блоку після війни у В'єтнамі. Однак оперувати ним у міжнародних судах дуже складно.
Які висновки Ви робите у нинішній ситуації як правниця, яка працює над міжнародними нормами із захисту довкілля під час воєнних конфліктів?
Гадаю, багато хто здивувався, як далеко Росія вийшла за будь-які червоні лінії, починаючи з загроз атомним об'єктам. У цій війні будь-які норми міжнародного права, що регулюють звичаї ведення війни, систематично ігноруються. Ми досі не бачили таких жахливих наслідків і такої зневаги до міжнародного права. Ми маємо продовжувати зміцнювати норми міжнародного права. Нинішній розвиток подій може змусити замислитися над введенням злочину "екоцид" у міжнародне право. Завжди будуть кілька країн, які опиратимуться цьому і серед них, певно, буде Росія. Рано чи пізно обставини можуть змінитися і цю блокаду буде знято наступною владою.
Поки ж ніщо не зупиняє Росію. Що можуть вже зараз зробити міжнародні організації, щоби реагувати на масштабні ризики для довкілля, які несе російська агресія і порушувати питання про компенсації?
Коли, скажімо, Ірак на початку 90-их років минулого століття напав на Кувейт, Рада безпеки ООН реагувала належним чином. Було не лише засудження агресії, було згодом також створено міжнародну комісію, яка оцінювала збитки для стягнення компенсацій. Однак у даному випадку цього не буде, бо йдеться про Росію, яка є членом Радбезу.
Виходить, нічого зробити не вдасться? Чи все ж варто шукати механізми в існуючих реаліях?
Є низка європейських конвенцій щодо захисту довкілля. Йдеться зокрема, про захист водних ресурсів, зокрема у чорноморському басейні. Це радше механізм для діалогу, ніж механізм стягнення компенсацій. Так само можна розглянути інструментарій Бернської Конвенції (Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі - Ред.), хоча досі вона і не застосовувалася для розгляду питання компенсацій за завдану шкоду. Разом з колегами в експертному середовищі ми говоримо про те, що міжнародні організації, створені для захисту довкілля, можуть робити більше. Якщо Росія уникатиме діалогу в рамках цих організацій, її мандат має припинятися.