Гарантії безпеки, що їх вимагає Москва від НАТО, є абсолютно неприйнятними. Поширивши в грудні свій проєкт американсько-російської угоди про безпеку, Володимир Путін намагається шляхом шантажу домогтися, щоб НАТО відмовилось від прийняття до Альянсу України та Грузії, а також від розміщення військ НАТО у Польщі та Угорщині.
НАТО не може дозволити, щоб Путін вирішував, кого Альянсу приймати до своїх лав, і де саме на території членів блоку розміщувати свої війська. Так само передбачувано було й те, що Путін не квапитиметься з деескалацією - скороченням кількості стягнутих до кордону з Україною більше ста тисяч російських солдатів. Навпаки - після засідання Ради ОБСЄ заступник російського міністра закордонних справ Сергій Рябков не лише заявив про безрезультатність переговорів, а й ще більше загострив відчуття загрози, мовляв, він не бачить підстав для подальших перемовин і не хоче виключати розміщення російських військових на Кубі та у Венесуелі.
Висновки для Заходу
Незважаючи на відсутність конкретних результатів, можна дійти важливих висновків для Заходу щодо поводження з Росією. Це було правильно, що адміністрація Байдена не ухилилася від переговорів з Москвою, незалежно від того, наскільки другорядним є досьє "Росія" в її глобальному політичному порядку денному з його зовнішньополітичним зосередженням на Китаї.
Для Путіна, в його неврозі російської великодержавності, було важливо, щоб його нарешті сприймали як того, хто говорить з Вашингтоном на рівних, адже за американською політикою щодо Росії уважно стежать також і в Пекіні.
Важливо, що заступниця держсекретаря США Венді Шерман відкрила в Женеві перспективи для переговорів про контроль над озброєннями, про заходи, що мають на меті забезпечення довіри та зниження ризиків, які також стосуються розміщення ракет короткої та середньої дальності у Європі. Російська відповідь на це покаже, наскільки серйозно Москва зацікавлена в дипломатичних рішеннях, а також у військовому роззброєнні.
Подвійна стратегія - правильний шлях
Прописана в доповіді Армеля 1967 року (доповідь бельгійського міністра закордонних справ П'єра Армеля на засіданні ради країн-членів НАТО, в якій йшлося про стан Альянсу. - Ред.) західна стратегія відлякування та одночасної готовності до дипломатичних переговорів про спільні інтереси в питаннях розрядки й надалі залишається єдиною правильною і політично успішною у поводженні з Росією.
Однак слід зауважити, що НАТО та передусім ЄС ганебно запустили компонент відлякування. Запроваджені досі економічні санкції як відповідь на анексію Криму були занадто мізерними. Потрібно вказати Москві на перспективу економічних санкцій і за необхідності їх застосувати - і зробити це так, щоб вони серйозно зашкодили Путіну та його клептократичній номенклатурі. Усі кроки назустріч путінському режиму продемонстрували свою марність - чи то йшлося про відмову Україні в 2008 році в наданні плану дій з набуття членства в НАТО, чи то вперте небажання відмовитися від "Північного потоку-2", чи то досі безболісні економічні санкції.
Читайте також: Генсек НАТО: Ми готові до діалогу з РФ, але не відкидаємо й загострення
Замало ініціативи з боку ЄС
У відносинах з Росією ЄС відіграє лише другорядну роль після США. Він не хоче і не здатен самостійно забезпечити безпеку своїх східноєвропейських сусідів. Тому НАТО переживає небачений досі ренесанс, незважаючи на те, що в минулому багато хто його вже ховав.
Путін прагне ні до чого іншого, як до знесення всієї європейської архітектури безпеки, вибудованої після завершення "холодної війни", і повного її перегляду вздовж колишніх радянських сфер впливу Москви. Зробити це можна тільки силою. Заради цього він не виключає жодного силового засобу, в тому числі й відкритої війни в Європі.
Читайте також: Куди веде мова дипломатії РФ
"Існує реальний ризик нового збройного конфлікту в Європі", - однозначно констатував генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг після засідання Ради НАТО-Росія. Це повинні зрозуміти також уряд Німеччини та кожен депутат СДПН.
Захід має зберігати розважливість
Чи буде нове вторгнення Росії в України, залишається відкритим питанням. Погрози з боку Росії не зменшились або навіть стали ще більшими. Непохитна й зважена політична солідарність Заходу в його політиці щодо Росії нині потрібна як ніколи. Односторонні дії Німеччини щодо Путіна в зовнішній та енергетичній політиці, які не є узгодженими в Європі, не зупинять його.
Автор: Йорґ Гіммельрайх - експерт з Росії, викладач історії в берлінському відділі паризької Вищої школи економіки (École Supérieure de Commerce à Paris)
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.