Нескінченні тривоги і підземна школа. Чим живе Харків

У Харкові тривають пошуки та ідентифікація тіл загиблих від двох керованих авіабомб, скинутих РФ на будівельний гіпермаркет у минулу суботу, 25 травня. Наразі відомо про 16 загиблих, 44 поранених і сімох зниклих безвісти.

Кореспондентка DW працювала у Харкові тиждень тому. Тоді там тривала одна з найдовших повітряних тривог - понад 16 годин. Вночі було неможливо виспатись - місто атакували ракети і ударні дрони. Але на ранок 9-річний Сашко прокинувся без будильника. Зробив зачіску, поснідав і пішов до школи. Вперше за понад два роки, відколи триває повномасштабне російське вторгнення.

Навчання на глибині шести метрів

"Справжній дзвоник! - вигукує вчителька Наталя Швець, звертаючись до третьокласників, коли вони всідаються за парти. - Я вас всіх вітаю у підземній школі!".

У класі 11 дітей, усі вбрані у вишиванки. Ще дев'ятеро підключились онлайн з-за кордону. Наталя радіє цій зустрічі не менше за дітей. Востаннє вона бачила їх вживу 23 лютого 2022 року. "А вже зранку ми чули вибухи, - згадує вчителька. - Хтось намагався бігти від війни. А хтось ще думав, що ми будемо працювати - один у одного питав, що робити з уроками".

Однак заняття відновилися лише онлайн. За час повномасштабного вторгнення російські обстріли пошкодили більше половини з усіх міських закладів освіти. Харків намагається адаптуватися до цих умов - торік на п'ятьох станціях метро відкрили класи, які вміщують понад дві тисячі учнів.

А 13 травня запрацювала ще й підземна школа, розташована на глибині шести метрів. Заклад може вмістити майже 900 дітей - вони відвідують заняття у дві зміни. Міська влада планує відкрити такі школи ще в кількох районах Харкова.

Читайте також: Бібліотека і блокпост. Дитячі ігри у прифронтовому Кураховому

Учні підземної школи в Харкові - діти війни

"Моя мати була дитиною війни. Я ніколи не думала, що і моя донька, і ці діти теж будуть дітьми війни. Дітьми, які чують ці вибухи", - каже вчителька Наталя Швець. Її донька закінчила школу вже під час повномасштабної війни. Звичного випускного, із сукнею і вальсом, у неї не було.

У підземній школі заняття починаються із державного гімну. Слідом лунає повітряна тривога. Де-не-де по місту тривають планові відключення світла. Але учні підземної школи лишаються за партами - тут є всі умови.

До сьогоднішнього дня третьокласник Сашко навчався онлайн. "Це було дуже незручно. - згадує хлопець. - Боліли очі, вимикали світло". Коли заняття переривали вибухи, Сашко біг у коридор. "Але я вже звик", - маючи на увазі постійні обстріли, каже хлопець.

Сашко сумував за навчанням вживу, але розумів, що відвідувати звичайну школу небезпечно - адже поруч може прилетіти ракета. "Коли влучають у будинки - це вже не дуже важливо, - серйозно розмірковує хлопець. - Але коли гинуть люди - це дуже сумно".

Їхати без тата за кордон - не варіант

Від початку травня армія РФ пішла у наступ на півночі Харківщини. Росіяни посилили обстріли Харкова і, ймовірно, мають намір наблизитись до міста. Харків'яни знають, що це значить - їхні будинки можуть знову опинитися під вогнем ствольної артилерії, як на початку повномасштабного вторгнення. Хоча в місті немає паніки, чимало містян думають над переїздом.

Читайте також: Як евакуюють мешканців Вовчанська і передмість - репортаж DW

Сім'я Сашка, можливо, теж поїде з Харкова. "Але я не хочу виїжджати за кордон, - каже Сашко і з сумом додає. - Без тата". Хлопець хоче залишитись удома, незважаючи на обстріли. "Я в Харкові вже дев'ять років", - говорить хлопець, що живе тут із народження. - Я вже виїжджав в інше місто, і мені не сподобалось. Я сумував за домом".

Тато хлопця Сергій Антонов виглядає не менш схвильованим. Коли лунає дзвінок на урок, він лишається у дверях класу. "Це дійсно свято для наших дітей", - посміхається Сергій, фотографуючи свого сина за партою.

Єгора, ще одного учня цього класу, привела до школи мама. І тато хлопця, і старший брат - на фронті. "Мені було дуже сумно", - Єгор згадує день, коли дізнався, що його рідні мусять іти воювати. "Я хочу, щоб скінчилася війна", - додає хлопець. Вже за кілька секунд він біжить до інших хлопців - почалася перерва. Серед інших дітей він може відволіктися від сумних думок.

Читайте також: "Горе - як море". Репортаж із табору, де психологи працюють із сиротами війни

Харків - найсильніше місто

По обіді, коли в підземній школі закінчаться заняття, росіяни вдарять по місту черговою ракетою. Вона влучить у житлові будинки - троє загиблих і понад 30 поранених. "Це без кінця, - каже про атаки росіян вчителька Наталя Швець. - Ми в постійному стресі. Але ми намагаємося триматись. Це наш вибір - залишатися в Харкові. Це наш дім".

У центрі Харкова видно високий стовп чорного диму. Містяни озираються на нього, але продовжують гуляти вулицями. Тут пахне акаціями, що цвітуть, і сезонними квітами, рівно висадженими на клумбах. Вікна і дахи зруйнованих будівель забиті фанерою. "Коли Харків обстрілюють, він відновлюється. Це, напевно, найсильніше місто", - казав 9-річний Сашко, відповідаючи на питання, чому він не хоче звідси їхати.

"Нас в Україні було 48 мільйонів. А виїхало три чи п'ять мільйонів", - із сумом констатував хлопець. Сотні цивільних були смертельно поранені від постійних атак на Харків. "Їх вбила Росія", - написано на пам'ятнику, присвяченому дітям, що загинули під час цієї війни. Навколо - купа м'яких іграшок і свіжі квіти.

За кілька днів росіяни вдарять по Харкову десятьма ракетами поспіль. Загине семеро людей - працівники типографії. Коли прилетіли російські ракети, люди друкували дитячі книжки.