Нічне життя на українських узбіччях
21 вересня 2015 р.Кілька років тому німецька публіка була абсолютно зачарована альбомом фотохудожника Кирила Головченка "Kachalka" про "народний" фітнес-центр під відкритим небом на березі Дніпра, де київські диваки качали м'язи на саморобних тренажерах з металобрухту, дошок та різного мотлоху. Одразу кілька великих видавництв Німеччини опублікували схвальні рецензії, в яких писали не тільки про вражаючу естетику цих фотографій, але і про те, що побачили в них метафору українського життя. Spiegel Online, наприклад, говорив про "амбітний" і "майже загрозливий" образ України, яка "балансує між демократією та олігархією".
Зараз ґейдельберзьке видання Kehrer, що випустило серію фотографій про качків з київського Гідропарку, опублікувало ще одну книгу Кирила Головченка. Вона називається "Bitter Honeydew" - "Гірка медова диня". Серія фотографій, яка увійшла в цей альбом, була визнана найкращою на минулому загальноєвропейському конкурсі European Publishers Award for Photography. Фотографа, який народився в Одесі, живе і працює зараз по черзі у своєму рідному місті та в німецькому Майнці, привабили люди, які кілька місяців на рік продають кавуни й дині поряд з українськими трасами. Причому зацікавило його нічне життя цих людей (не тільки, до речі, українців, але й тих, хто приїжджає сюди торгувати баштановими з Азербайджану, Центральної Азії, Молдови), імпонував їхній "прямий погляд", як сказав Головченко в одному з інтерв’ю, їхня жорсткість та м'якість.
Вийшла майже фантасмагорична серія: люди, кавуни, машини чавунець з борщем, закопчений чайник на багатті, саморобні намети, грубо збиті з дошок та фанери тимчасові споруди… І все це на тлі глибокого чорного неба, такого чорного, яке воно буває тільки на півдні, на узбіччях неосвітлених нічних трас. Силуети на фоні цього чорного неба наче вирізані скальпелем і наклеєні на небо, затоптану траву, солому під ногами.
Люди на узбіччях ночами не сплять; у всякому разі не всі. Звичайно, доводиться охороняти свій товар - як молодому хлопцю на одній зі світлин, абсолютно не страшному, попри бейсбольну біту в руці та пістолет за поясом (газовий? іграшковий? справжній?). Він явно позує в своїй новенькій курточці з дешевого шкірозамінника і старих джинсах, які забув застебнути.
Розбагатіти на цьому бізнесі неможливо, але і без того охочих жити поряд із трасами без елементарних зручностей, в якихось тимчасових спорудах, а то і просто в машині, небагато. Дивно, що і в цих умовах люди створюють щось схоже на домашній затишок, і Головченко звертає на ці подібності особливу увагу. Автомобільна фара, підвішена на мотузці, стає нічним ліхтарем, що тепло розсікає темряву, у "ніде" стоять на імпровізованому столику, покритому чистою і випрасуваною скатертиною, телевізор з відеоплеєром, на деревах висить саморобний умивальник з дзеркалом, зроблений з перегорнутої пляшки кока-коли з обрізаним днищем… Навіть нічна горілка п'ється охайно і неодмінно закусується - овочевим рагу, шашликом, виноградом…
Ті, кому знайома літня українська ніч, не тільки побачать, але і почують її: голосні співи цикад, тріск полін у вогні, затишне булькотіння киплячої води, далеке гавкання собак… Але все це стихає, дорослі розходяться по своїм тимчасовим помешканням, і біля багаття, що згасло, залишається тільки хлопчисько, що лежить з відкритими очима навзнак на ковдрі, розфарбованій так, наче це зіркове небо. Він дивиться вгору, на чорне південне небо, усипане справжніми зірками…